Глобалізація – це не лише поширення західних технологій та ринку: насамперед йдеться про поширення західного способу мислення. Проте, навчившись мислити по-західному – глобально та прагматично, інші культури не обов’язково підтримають західні цінності. Вони радше проголосять свої та кинуть виклик західній цивілізації, і початок цього процесу ми вже можемо спостерігати.Ціннісне мислення є результатом тривалої секулярної еволюції західного мислення, а його експорт – дуже важливим елементом експансійного розширення цивілізаційного простору Заходу. Запозичені ментальні форми дозволяли неофітам осмислювати особливості власного культурного простору, усвідомлюючи їх як власні цінності та створювати альтернативи тих конструктів, що колись були сформовані в західній секулярній думці – історії, картини світу, соціального прогресу.
Ще важливішим наслідком інтелектуальних запозичень треба вважати власне розширення глобального простору, в якому стало можливе співіснування конкуруючих аксіологій, де навіть цінності виявилися не останньою основою думки та дії, а лише ефективним засобом мобілізації спільнот. Ця ціннісна релятивізація вплинула на долі європейської філософії, в якій саме з початком нової післявоєнної хвилі глобалізації «вибухнули» ідеї постмодерністської руйнації всіх визначеностей. Вона ж вплинула й на те, що було названо «товаризацією», або «монетизацією» цінностей – як і усе в секулярному світі, який зосереджений на «тут і зараз» та відсікає трансцендентне, поряд з товарами, послугами, грошима, стосунками та відчуттями цінності також знайшли власну вартість.
На тлі ціннісно та технологічно облаштованого соціального простору, що спирається на власні інституції та невпинно поширюється на нові території, і який, мабуть, і символізує «обличчя» глобалізації, власні релігійні та традиційні «цінності» нових його мешканців виглядають як щось принципово інше за природою, як таке, що не розчиняється в товаризаційно-монетизаційній кислоті. Та чи й можуть прагматично вихолощені в горнилі функціонального прагматизму західні цінності витримати конкуренцію зі своїми насиченими молодою кров’ю релігійними візаві? Чи готовий хтось помирати за те, що має лише поцейбічний вимір та певний грошовий еквівалент? І коли мова заходить про глобальну конкуренцію – конкуренцію в глобальному просторі, де стикаються не лише економіки, армії, інформаційні потоки, але й різні інтерпретації вирішальних для долі світу смислів, європейцям дуже складно знайти підстави для того, щоб претендувати на ексклюзивну правоту власної інтерпретації.
Маємо своєрідне культурне відчуження – ініціювавши глобалізаційний процес та «запропонувавши» світу власну цивілізаційну парадигму в її світоглядних, аксіологічних, логічних, соціальних, політичних, економічних тощо формах, європейці втратили право на її ексклюзивне «використання». Але марно було б сподіватися, що «нові європейці», тобто мешканці територій, накритих глобалізаційною хвилею, стануть схожі на європейських аборигенів.
З одного боку, участь у модерних за походженням соціальних практиках рано чи пізно викарбує в їхніх головах стійкі уявлення про рівність людей, свободу та права людини. Але ніхто й ніщо не скасує їхньої власної історії, можливо, сповненої принижень та несправедливості; їхнього сучасного пригніченого стану чи безперспективності майбутнього існування їх та їхніх дітей на околицях світу. Так само як і сподівань чи навіть вимог справедливості та кращого життя, під яким буде розумітися симбіоз уявлень про успішність в західному світі та власних релігійних і традиційних переконань.
Фактично, в глобальній реальності стикаються два різних світи – перший, свідомий чи ні її творець – секуляризований Захід з його вкрай меркантилізованою ментальністю, другий – реципієнт секулярних форм суспільного життя, але внутрішньо релігійний «інший світ». Підпорядковане становище другого, при повній неспроможності в існуючій сьогодні системі координат довести право першого на домінування, треба розглядати як невичерпне джерело цивілізаційних зіткнень. Європа підкорила світ, «подарувавши» йому власний спосіб культурного життя та побудувавши/будуючи на цьому небачений раніше власний добробут. Але інструмент поневолення виявився двосічним: побачивши світ європейськими очима, незахід проголосив власні орієнтири щасливого життя.
Правда полягає, мабуть, у тому, що глобалізація не створила (чи й створить колись?) єдиної глобальної цивілізації, а лише облаштувала «майданчик» для нових глобальних гравців, і сьогодні ми маємо дифузне зіткнення цивілізацій, яке існує як об’єктивне зіткнення релігійного й секулярного світів в кожній точці земної кулі, де є хоча б дві людини, що мають різні уявлення про граничні цінності та цілі.
Олександр Білокобильський, доктор філософських наук, професор, директор Київського відділення Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації.
