Перші вибори Папи проходили досить неформально. Зі смертю або зреченням наступника апостола Петра новий єпископ Риму обирався подібно до інших єпископських кафедр – за участю духовенства й мирян Рима, а часто і навколишніх єпископів. За свідченнями, роль народу поступово зменшувалася: уже з IV століття голос мирян зазвичай був символічним, а реальне вирішення покладалося на римський клір. При цьому світські правителі (спочатку римські імператори, згодом варварські королі і навіть місцеві власті) неодноразово втручалися у вибори. Наприклад, ще в 418 р. суперечка під час виборів Боніфація I призвела до постанови про нове голосування у разі розбіжностей. Візантійські імператори вимагали узгодження результату зі столицею аж до VII століття, що часто спричиняло багаторічні “періоди вакантності” престолу.
З середньовіччя почалися важливі реформи. У 1059 р. папа Миколай II віддав виняткове право обирати Папу Колегії кардиналів – вищому духовенству Риму. Надалі IV Латеранський собор (1179 р., папа Олександр III) остаточно затвердив, що до виборів залучається винятково Колегія кардиналів, і встановив необхідну більшість — дві третини голосів кардиналів для затвердження кандидата. Ці рішення остаточно обмежили вплив світської влади та широкого кліру на процес обрання.
Найважливішою середньовічною реформою стала установа конклаву. Після Найдовшого конклаву в історії (тобто виборів папи Григорія X 1271 р., який тривав близько 33 місяців) Папа Григорій X видав буллу Ubi Periculum (1274 р.). В ній він зобов’язав кардиналів проводити вибори в ізольованій каплиці з суворими обмеженнями: усіх непов’язаних із голосуванням осіб виганяли звідти, а після трьох днів без рішення починали поступово скорочувати харчове забезпечення. Так з’явився сам термін «конклав» (cum clave – «під замком») – ідея безпосереднього усамітнення виборців. Завдяки цим заходам відтоді основна мета всіх реформ полягала у тому, щоб процес обрання нової глави Церкви відбувався без зовнішнього тиску.
Наприкінці середньовіччя та в Новий час правила голосування ще коригувалися: кардиналів поступово звільняли від права голосу по досягненню 80 років, змінювали процедури кворуму, усували права вето католицьких монархів тощо. Із 1975 р. («Romano Pontifici eligendo» Папи Павла VI) та особливо з Apostolic Constitutions Пап Івана Павла II та Бенедикта XVI канони чітко врегулювали кількість кардиналів-електорів (максимум 120) і процедури конклаву Відзначимо цікаві факти: 1294 р. вперше обрано Папу серед мирян (Челестин V), а в 1378 р. – не-кардинала (уродженого громадянина Рима Урбана VI).
Хто має право голосувати
Згідно з Кодексом канонічного права та Apostolic Constitution Universi Dominici Gregis (1996), право обирати Папу належить лише членам Колегії кардиналів Римської Церкви, які на момент виникнення вакантності Святої Столиці не досягли віку 80 років. Таким чином засвідчується, що кардинали «виключно» становлять орган, уповноважений обирати Наступника Святого Петра. Водночас, з огляду на зручність проведення голосування і духовну значимість виборів, Папа утвердив максимальну чисельність кардиналів-електорів у 120. Кардинали старші 79 років можуть брати участь у підготовчих зборах і молитвах під час вакантності, однак без права голосу.
Скликання конклаву
Після смерті або зречення Папи наступає період святої вакантності (sede vacante). Його організаційні кроки детально регламентовано: камерленго Святої Римської Церкви офіційно засвідчує факт смерті Понтифіка і запечатує його кабінет. Одразу скликаються Загальні конгрегації кардиналів (у присутності усієї Колегії), де вони віддають данину шани попереднику та вирішують практичні питання, пов’язані з підготовкою до конклаву. Конклав починається зазвичай не раніше ніж через 15 днів після початку вакантності, аби дочекатися прибуття відсутніх кардиналів; але не пізніше ніж 20-го дня всі присутні зобов’язані розпочати вибори. Кардинал Декан (або за необхідності його заступник) видає офіційний наказ скликання: усі кардинали-електори за обов’язком благоговійної послуху зобов’язані прибувати до Ватикану Під час відкриття конклаву всі учасники складають присягу: вони обіцяють суворо зберігати таємницю і не допускати зовнішніх впливів на голосування. Після молебню перед початком виборів звучить команда Extra omnes! («Усі, хто не бере участі – вийдіть!»).
Каплиця й решта приміщень для голосування остаточно закриваються: до неї допускаються лише кардинали-електори та необхідний персонал (майстер літургій, нотаріус, двоє церемоніймейстерів тощо). Таким чином розпочинається конклав – місяці літургійного і водночас надзвичайно інтенсивного творчого процесу, під час якого кардинали шукають «волю Святого Духа» у своєму виборі.
Процедура голосування
Голосування відбувається за строгою процедурою таємних бюлетенів. Ритуал передбачає три етапи:
- Підготовка бюлетенів. У каплицю приносять скриньку для голосування та приладдя для голосування. Майстер церемоній роздає кожному кардиналу-преподобному по дві чи три на початкових голосуваннях (в подальших – по одному) бюлетенів з уже надрукованими словами Eligo in Summum Pontificem («Я обираю як Верховного Понтифіка»). Кардинал пише на бюлетені ім’я обраного ним кандидата, складає аркуш навпіл і складає в ладанку (спеціальну урну).
- Прийняття присяги і сам голосування. Після роздачі бюлетенів усі непов’язані церемоніїсти залишають каплицю, і кардинали залишаються сам на сам під час голосування. Перед кожною серією голосувань кардинали можуть коротко молитися та налаштовуватися на пошук Божої волі. Потім кожен вписує обраного кандидата та одразу складає свій бюлетень у скриньку. По закінченні голосування три лічильники (Scrutineers) урочисто витягують усі бюлетені та відкривають їх. Рахунок голосів ведеться публічно у присутності виборців.
- Перевірка та підрахунок. Після відкриття бюлетенів три перевіряючі підраховують голоси за кожним ім’ям і перевіряють підписи. За новим статутом, якщо жоден кандидат не набрав двох третин голосів, вибори не завершені. У разі відсутності необхідної більшості бюлетені спалюються; дим через димар конклаву зображує результат: чорний дим (fumata nera) означає «ще не обрано». В разі потреби негайно проводиться нове голосування (звичайно одразу ж наступного ранку або наступного дня).
Процедура повторюється, доки хтось не отримає тих самих двох третин голосів (поточних формул залежить від останніх змін, але традиційно залишається двотижневий кордон, після якого можна зменшувати вимогу, однак з 2013 року знову фіксовано дві третини незмінно). Коли підрахунок показує потрібну більшість за одним із кандидатів, Скрамнієри повідомляють про це Колегію – і починається остаточна церемонія.
Оголошення нового Папи та традиції
Як тільки кардинали встановлюють дві третини голосів за певного кандидата і він приймає вибір, усі інші голосування негайно припиняються. Устамі старшого із кардиналів, які збереглися у приміщенні (cardinalis decanus), новообраного запитують: «Чи ви приймаєте своє канонічне обрання?» і «Яким ім’ям бажаєте називатися?». Після цього складається документ із рішенням і вибраним ім’ям, – і виборець офіційно стає Папою. Якщо обраний ще не є єпископом (теоретично можливе), йому негайно надають єпископське рукоположення.
Згідно з традицією, одразу після прийняття вибору кардинали складають новому Папі присягу на вірність і відправляють подячний молебень (найчастіше у формі стародавнього гімну «Te Deum»). Ініціальна подія – оголошення на площі перед Базилікою св. Петра. Головний церемоніст піднімається на балкон, щоб оголосити народові: «Annuntio vobis gaudium magnum: habemus Papam!» («Сповіщаю вам велику радість: маємо Папу!») та повідомити його нове ім’я. Цей звичай веде свій початок від обрання Папи Мартіна V у 1417 р., коли востаннє завершилася Велика захизма. Новий Папа негайно з’являється на балконі Ватиканської базиліки, благословляє народ урбі ет орбі (Віфлеєму і світу) та проголошує своє перше послання.
Символом остаточного оголошення є дим із ватиканської Сикстинської каплиці. Чорний дим (fumata nera) означає «ще немає рішення», а білий дим (fumata bianca), навпаки, сповіщає про вибір Папи. Наприклад, у конклаві 2013 р. чорний дим піднімався двічі, а о 19:06 13 березня вийшов білий дим, що засвідчив успішне обрання Папи Франциска. Ця традиція (додавання соломи й хімічних домішок для диму) склалася в XX столітті і стала одним з найвпізнаваніших символів конклаву.
Таким чином, сучасне обрання Папи поєднує суворі канонічні норми та багаті ритуальні традиції.
Іван Гудзенко
