Ігор Мехеда
Героєм цього інтерв’ю став Ігор Мехеда — відомий український філософ, містик, режисер, дослідник «місць сили» та автор численних книг, присвячених езотериці, філософії, релігієзнавству й духовній культурі. Його особистий досвід є цінним джерелом для розуміння того, як формувався езотеричний простір у Києві та в Україні загалом у часи, коли будь-яке відхилення від офіційної ідеології могло мати серйозні наслідки. У цьому інтерв’ю Ігор Мехеда ділиться спогадами про перші неформальні кола, містичні пошуки, зустрічі з духовними вчителями, заборонену літературу, подорожі до «місць сили» та формування нового світогляду в умовах глибоких соціальних змін.
Ігор Мехеда проводить ретріт у Білгород-Дністровський, Одеська область
Ця розмова — не лише цінне історичне свідчення, а й спроба осмислити джерела української езотеричної традиції, що виростала на межі філософії, духовного пошуку й культурного спротиву.
Якими були перші прояви езотерики та містики в Києві та в Україні у 1980–90-х роках? Чи можна говорити про якусь переломну точку?
Ігор Мехеда дає інтерв’ю для газети «Магічний вісник»
До вісімдесятих років усі містичні та езотеричні течії були відсутні. Інтерес до цих тем блокувався владою. Вважалося, що езотерики пропагують віру у надприродні сили, що було протиріччям ідеології атеїзму й комуністичній ідеології, на якій базувалася тодішня влада. Тому інтерес громадян до містики та езотерики жорстко присікався. Ситуація почала пом’якшуватися біля 1981 року. У 1981 році великим накладом почали друкуватися літературні твори письменників, у творах яких згадувалося містичне: Григорія Квітки-Основ’яненка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Степана Руданського, Миколи Гоголя. Перші відомості про світ містики люди почали отримувати саме з цих оповідань.
Ігор Мехеда дає інтерв’ю на капищі у місті Дніпро
Українська література дуже багата на містичні теми, й ставала першоджерелом для тих, хто шукав інформацію про надприродне. А інтерес до пізнання чогось надприродного був дуже великий. Чи не кожний у ті часи мріяв доторкнутися до таємних знань. У людей була велика спрага до знань, яка тільки зростала від того, що влада це забороняла.
Карточка книги Ігора Мехеди з університету Стенфорд
У 1983 році шукачі містичних таємниць стали об’єднуватися у стихійні групи, які шукали більш розширену інформацію відносно містики й езотерики. Й почали її знаходити. Це були книжки, які збереглися ще з часів прабабусь, й пережили усі війни й катаклізми ХХ століття на горищах будинків. Ці книжки розповідали як про Східний та й про Західний езотеризм. Східний езотеризм був представлений перекладами індійських Вед, роботами йогів (різних напрямків йоги: хатха, раджа, мантра…), «Йога-Сутра» Патанджалі, щоденниками М.К. Реріха з подорожей Гімалаями, книгами з Агні-йоги та перекладами буддійських текстів. Західний езотеризм був представлений книгами Папюса (Жерара Анаклета Вінсента Анкосса), П’єра Піобба, Поля Седіра про практичну магію та магічні рослини.
Ігор Мехеда у Лумшорах
Але було ще багато саме власних джерел з України. Це різноманітні тексти, де розповідалося про духовні практики етносів, що населяють Карпати й їх духовних лідерів – мольфарів, які зберігають давнє таємне знання й практикують його. Це також місцеві легенди та повір’я (які збереглися у кожній місцевості). Й це етнографічні дослідження.
Ігор Мехеда отримує нагороду
Як не дивно, але багато знань про містичні вчення у ті часи брали з атеїстичної та релігієзнавчої літератури. У популярному тоді виданні «Атеїстичні читання» публікували великі фрагменти з праць середньовічних містиків, а найбільшою популярністю користувалася велика книга — збірка наукових статей – «Традиційні й Синкретичні Релігії Африки».
Ігор Мехеда виступає у Київському планетарії (2013)
У 1984 році виникли місця, де збиралися люди, які цікавилися питаннями вивчення й практики містичних вчень. На цих місцях знайомилися, обмінювалися літературою, а також продавали й купували книги та рукописи, виготовлені за допомогою різографів, ксероксів, фотоапаратів (фото сторінок з старовинних книг) або надрукованих за допомогою портативних друкарських машин. А також домовлялися про зустрічі. Найбільше таке місце виникло біля станції швидкісного трамваю «Політехнічний Інститут» у місті Києві. Відвідувачі добиралися до цієї станції трамваю, проходили крізь житловий масив й збиралися на галявині між житловим масивом та коліями залізниці станції «Київ-Пассажирський». Про це місце збору стало відомо представникам влади, тому ті, хто там збирався, постійно спостерігали місцевість, й, у випадку наближення патрулів, швидко збирали книги й швидко відходили у найближчі гаї та парки. А після того, як патрулі залишали галявину, знову поверталися. Це місце функціонувало с 1984 по 1994 рік, майже десять років.
Ігор Мехеда у містичній книгарні на Подолі
Інші місця Києва, в яких зустрічалися шукачі містичних знань: Наводницький Парк, Книжковий ринок «Петрівка», парк між набережною Дніпра та Печерською Лаврою, два місця на Парковій алеї: Зелений Театр та Аскольдова Могила, Ботанічний Сад на Звіринецькій Горі, озеро Дидорівка у Голосієво.
Також великий інтерес виник й до фантастика. Наприклад, цікаву філософію буття та містичні істини у той час вбачали, читаючі книгу Олеся Бердника «Зоряний Корсар». Та й інших українських авторів.
У ті часи суспільство розшарувалося на два прошарки. Один, дуже численний – це люди, які прагнули духовних знань, у тому числі містичних та езотеричних. Й другий – невеличкий, це були люди, які ці знання мали – або родові, які приховували у радянський період, або таємні послідовники містичних вчень, які свою діяльність раніше тримали у повній таємниці, або сільські чарівники та знахарі — які також практикували у глибокій таємниці. Перші прагнули отримати знання, другі прагнули їх віддати. Але на заваді цього стояла «залізна стіна» у вигляді повної заборони з боку влади на вивчення або практичне застосування подібних знань.
Перелам відбувся у 1988 році. З 5 по 8 липня 1988 році у Зеленому Театрі міста Луганськ відбулися офіційні лекції представника ведичної традиції Раокріома «Ведична Магія», який позиціонував себе як маг (в індуїзмі слово «мага» є однією з назв сили, що відходить від Абсолюту). А 8 липня 1988 року були надруковані перші у СРСР книги по магії («Біла магія», «Лекції з Білої магії», «Практикум Білої Магії»). Очікувалося, що влада застосує репресії за таку діяльність та заарештує організаторів та учасників цих подій. Але нічого подібного не сталося. Вочевидь, у 1988 році у радянського керівництва були вже зовсім інші проблеми, ніж переслідування представників різних духовних вчень, містиків та езотериків. 8 липня 1988 року була заснована філософська школа «Ведична Магія», яка у 2015 році була перейменована у школу «Пуратана Гухья Мага Веда» («Прадавнє таємне знання»).
Суспільство сприйняло цю подію як дозвіл на вихід езотерики з підпілля. Різні майстри почали виступати відкрито. Почали друкуватися книги езотеричної тематики. Ба більше – езотериків почали запрошувати на виступи у програмах кабельного телебачення, їх виступи записували й поширювали на аудіо та відеокасетах. «Залізна стіна» була пробита. Це був злам усіх заборон.
До речі, книга «Біла Магія» (її перевидання 1991 року) зберігається у бібліотеці Стенфордського Університету та й у бібліотеках інших університетів.
Хто були перші відомі містики та духовні лідери того часу? Чи їхня діяльність була натхненна Заходом, Сходом, чи мала локальні корені?
Ігор Мехеда проводить ведичне весілля на Лисій гоі
16 грудня 1989 року була створена «Українська духовна республіка» (УДР), провідником якої було обрано Олеся Бердника. Я особисто знав пана Олеся Бердника, він рекомендував мене як лектора на своєму виступі 1989 році у Київському Планетарії. Цей факт зафіксований у науковому видання «Нетрадиційні релігійні та містичні культи України»: Навчальний посібник /В.М.Петрик, С.В.Сьомін та ін. За заг. ред. В.В.Остроухова — К., 2003. – 336 с. УДК 298, ББК 86.3 Рекомендовано до друку Вченою радою Київського національного лінгвістичного університету (протокол № 10 від 26 травня 2003 року), Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-2496 від 20 червня 2003 року). Діяльність УДР базувалася на локальних коренях, але вивчалися й духовні течії як Сходу, так й Заходу.
Слід також сказати, що на початку 80-х вже було відчутно, що крах радянської системи наближується. Тодішнє керівництво почало шукати усі методи для збереження існуючої системи. Незважаючи на те, що дієвість містичних вчень заперечувалася, у деяких представників влади все ж виникало питання «а може, в містичних вченнях все ж таки приховане справжнє знання (наприклад, якихось давніх цивілізацій), яке можна дослідити, вивчити, пояснити з позиції науки й поставити на службу владі?». З цією метою у 1981 році при Науково Технічному Об’єднанні Радіоелектроніки та Зв’язку (НТО РЕС) були організовані ініціативні групи вивчення містичних та окультних феноменів. Дослідження цих груп повністю контролювалися владою й знаходилися під грифом «цілком таємно». Ініціативні групи при НТО РЕС були розпущені у 1988 році. Але багато дослідників, які працювали у цих групах, з 1988 року почали шукати контактів з класичними таємними товариствами Європи (Орденами Розенкрейцерів, Тамплієрів та інших духовно-лицарських Орденів), знайшли, вступили до цих Орденів та стали представниками їх осередків в Україні. Але й були організовані й власні, українські таємні товариства. Наприклад, відомий містик, який вивчає алхімію й відомий своїми публікаціями під псевдонімом Hieronim Osendovskiy, заснував орден «Пурпурний Лев» у 1988 р. Більшість членів ордену проводила церемонію виклику Доброго Генія Венери Анаеля. Орден існує й понині.
Чи існували тоді неформальні езотеричні школи або ініціативні групи? Як вони функціонували і де проходили зустрічі?
До 1988 року неформальних езотеричних шкіл не існувало. Могла відбуватися передача знань від майстра одному або двом учням у таємному режимі. Або обмін знаннями всередині групи. Події відбувалися стихійно. Езотеричні школи почали формуватися та легалізовуватися як школи відразу після розпаду СРСР, починаючі з 1991 року. У цьому контексті цікава Кінбурнська коса. У 80-ті та 90-ті роки ХХ століття групи тих, хто шукав містичне знання, приїздили на Кінбурнську Косу, яка є подовженням Кінбурнського півострову й видається у Чорне море. Оскільки представники влади фактично не відвідували цю косу, на ній можливо було не тільки відпочивати, насолоджуючись дикою природою та морськими краєвидами, але й проводити заняття з йоги, вивчати духовну літературу, практикувати медитації, проводити лекції та колективні читання містичних текстів. Кінбурнська коса виконувала роль такого місця — духовного центру з 1981 по 2013 роки.
Чи в 80–90-х роках відбувалися так звані шабаші, групові ритуали або езотеричні ретрити? Які місця були особливо відомі чи символічні?
Так звані шабаші та групові обряди почали відбуватися з 1991 року. Ретрити – трохи пізніше, з 1992 року. Найбільш відомою місцевістю, де відбувалося дуже багато обрядів різних груп, було Урочище Лиса Гора, що розташоване між Проспектом Науки та Видубичами у Києві. Менш відомі місця – це ліси на схилах Дніпра, Голосіївський Ліс, гора Хорив, ліси біля Смородинського Узвозу. У Київський області це ліси неподалік Ворзелю та ліси біля залізничних платформ Вишняки та Сорочий Брід. В інших містах України: Одеса: Жевахова гора, Львів: Шевченківський Гай, місто Дніпро: Монастирський острів, Хмельницький: місце злиття річки Пласкої з Південним Бугом (Парк культури й відпочинку імені Михайла Чекмана), Вінниця: Гай між кінцевою зупинкою трамвая № 5 «Електромережа» та озером. З 1994 року й на берегах озера Бучак (село Бучак Київської області). А також околиці міста Ржищів. З 1992 року духовні майстри почали організувати ретрити в українських Карпатах.
Якою була структура цих спільнот? Чи вони були ієрархічними, чи радше спонтанними та відкритими?
Ієрархічних спільнот було дуже мало. Вони працювали таємно й в них була невелика кількість людей. А ось спонтанних та відкритих спільнот утворилося дуже багато, й в них входило багато людей. Ці спільноти давали інтерв’ю пресі, охоче спілкувалися з журналістами, дозволяли телебаченню фільмувати свої обряди та події.
Як реагувала влада на розвиток езотеричних середовищ? Чи мала місце якась форма контролю або репресій?
До 1988 року влада не допускала створення езотеричних середовищ. Якщо ставало відомо про функціонування таких середовищ, їх організатори та учасники піддавалися великому пресингу з боку влади. Силові структури постійно моніторили суспільство й тримали езотеричні групи під постійним наглядом. Езотериків могли оголосити дисидентами, які небезпечні для радянської влади та покарати – від примусового лікування у лікарнях до ув’язнення. Ситуація змінилася тільки у 1988 році. Езотеричні групи перестали переслідувати, але дуже обмежували їх у соціальних контактах. Наприклад, накладали типографіям обмеження на друк книжок, не дозволяли газетам друкувати статті езотеричної тематики тощо. Ці обмеження залишилися й після 1991 року. На відповідальних постах у пресі залишалися керівники, які навчалися радянській ідеології ще за часів СРСР, й зберегли її після його розпаду. Хоча з боку нової влади України обмежень після 1991 року не було, обмеження штучно створювалися чиновниками старої епохи. Фактично усі обмеження повністю було знято й езотеричній філософії ввімкнули «зелене світло» на усіх рівнях тільки після 2000 року.
Якими були основні джерела знань — книги, переклади, міжнародні контакти? Хто їх поширював і як виглядав обмін інформацією?
Головним джерелом поширення інформації були книги. Після 1990 року додалися статті у газетах та журналах. Переклади іноземних джерел з різних мов та інтенсивні міжнародні контакти набули масовості тільки після 2000 року.
Чи можна говорити про спадкоємність або трансформацію цих спільнот у сучасні духовні рухи в Україні? Які сліди тієї езотеричної доби ще видно сьогодні?
У 90-ті роки ХХ століття у суспільстві відбулися цікаві події. Дуже багато людей, які у 80-х та 90-х вивчали езотерику, почали емігрувати у інші країни. Дуже багато людей переїхало жити у країни Європи, Азії, Північної Америки, Південної Америки, Африки та Близького Сходу, а також до Австралії та Нової Зеландії. Переїжджати та влаштовуватися на нових місцях в інших країнах їм допомагали міжнародні контакти з різних таємних товариств. Згодом багато емігрантів вступили до різних езотеричних течій. Від розенкрейцерів та тамплієрів у країнах Європи до груп, які вивчають духовні знання давніх індіанських цивілізацій у Перу, Еквадорі та Мексиці. Власне кажучі, на сьогоднішній день тих давніх езотеричних груп майже не зберігалося. Але у суспільстві формуються нові течії.
Розмовляв: д-р Маріуш Войцкехович
PhD in Philosophy
