Підтримка, яку надавали США, мала не лише військовий характер, а й включала економічну допомогу, підтримку стабілізації державних інституцій та розбудову структур безпеки цієї країни. В угодах було детально зазначено, що Сполучені Штати матимуть обмежену присутність в Афганістані після 2014 року для навчання та допомоги афганським силам. Крім того, для Майка було дещо відкритим питанням, але також дуже актуальним у політичному плані, чи залишаться взагалі якісь іноземні війська в Афганістані, навіть у мінімальному складі.
2014 рік став одним із найважливіших у перехідному процесі Афганістану. Того ж року, після дуже тривалого та складного виборчого процесу, президент Ашраф Гані був обраний на посаду, хоча виникли суперечки щодо підрахунку голосів. Під час президентства президента Ашрафа колишній президент Хамід Карзай відмовився підписати ключову двосторонню угоду про безпеку зі Сполученими Штатами, що поставило під сумнів Стратегічне партнерство Сполучених Штатів з Афганістаном.
Після інавгурації Гані у вересні 2014 року він негайно підписав двосторонню угоду про безпеку, яка передбачала присутність обмеженої кількості міжнародних сил. Зробивши це, він продемонстрував готовність своєї адміністрації взаємодіяти з міжнародною спільнотою та проактивно вирішувати та запобігати раптовому та серйозному прогалину в безпеці.
Бойова місія НАТО офіційно завершилася 28 грудня 2014 року, хоча приблизно 13 000 солдатів залишалися в Афганістані як радники та інструктори.
У 2021 році, під час завершального етапу виведення військ, Талібан здійснив швидку атаку, яка практично призвела до захоплення ними країни під контроль. Нездатність афганських урядових сил ефективно протистояти Талібану стала очевидною, і державні інституції почали дедалі швидше розпадатися.
Повернення Талібану стало символом поразки Сполучених Штатів після двох десятиліть військових операцій в Афганістані. По суті, це означало, що багато експертів вважали, що стан справ в Афганістані повернувся до того, що було на початку 2000-х років, тобто до втручання Сполучених Штатів, а Талібан все ще правив країною.
Вищезазначений розвиток подій продемонстрував нездатність іноземного втручання (нав’язаних ззовні систем) до побудови стабільних політичних програм через внутрішньо вкорінені етнічні, релігійні та соціальні розбіжності.
Виведення американських військ разом із поверненням до влади Талібану має наслідки для багатьох країн, не лише для самого Афганістану, але й для міжнародної системи безпеки в цілому. По-перше, США втратили певну довіру як міжнародна стабілізуюча сила, а по-друге, це створило новий комплекс регіональних викликів для сусідів Афганістану (насамперед Пакистану, Ірану та Китаю).
Крім того, гуманітарна ситуація в Афганістані значно погіршилася: економічна криза, обмеження прав людини та міжнародна ізоляція стали ключовими характеристиками нового режиму.
У ширшому контексті, афганський випадок проілюстрував складність експорту демократії та розбудови державності в умовах затяжного конфлікту. Він також відродив дебати про межі військового втручання та ефективність міжнародних коаліцій.
Іван Гудзенко
