Витоки протестантизму

У 1529 році на Шпаєрському сеймі відбулося значуще подія для історії Реформації, яка визначила новий напрямок у відносинах між католицькою церквою та релігійними реформаторами. Під впливом політичних рішень імператора Карла V щодо Вормського едикту, який осуджував Мартіна Лютера, 14 вільних міст Німеччини та шість князів висловили протест проти цих дій. Їхнє відкрите ставлення до централізованої влади і вибір між повагою до законів Божих і світською владою визначило їхню долю як протестантів, що змінило ландшафт релігійної ідентичності не лише в Німеччині, але й по всій Європі.

В Німеччині під прихильниками Реформації розумілись люди, які ідентифікували себе як «євангелісти», тоді як у Франції вони відомі як «гугеноти». Ця назва виникла на фоні поширення ідей Мартіна Лютера (бл. 1483–1546) та швейцарських реформаторів, таких як Ульріх Цвінглі (1484–1531) та Жан Кальвін (1509–64). У Швейцарії та в інших країнах, зокрема в Голландії, Англії та Шотландії, ці реформатори та їхні послідовники після 17 століття ідентифікували себе як «Реформовані».

У 16 столітті рух протестантів ділився на дві основні школи думки: лютеранську та реформатську. В Англії на початку 17 століття термін «протестанти» використовувався для позначення «ортодоксальних» протестантів, яких відрізняли від тих, що англіканська церква вважала неортодоксальними, таких як баптисти і квакери. Римо-католики використовували цей термін для усіх, хто був проти католицизму, за винятком православних церков. До 1700 року цей термін широко використовувався, проте він ще не охоплював унітаріїв. Англійський Акт про толерантність 1689 року відомий як «Акт про звільнення протестантських підданих їхніх величностей, які не згодні з Церквою Англії». Проте цей акт стосувався лише терпимості до поглядів, відомих в Англії як «ортодоксальне інакомислення», і не забезпечував захисту унітаріям. Протягом XVIII століття термін «протестант» продовжував використовуватися в контексті Реформації XVI століття.

Іван Гудзенко