Джон Веслі народився у 1703 році, здобув освіту в Лондоні та Оксфорді, і став дияконом Англіканської церкви у 1725 році. У 1726 році він став співробітником Лінкольнського коледжу, але залишив Оксфорд у 1727 році, щоб працювати священиком для свого батька, ректора. У 1728 році його висвятили на священика, і в 1729 році він повернувся до Оксфорда, де приєднався до групи студентів, відомих як методисти за свою відданість Святому Причастю, вивченню Біблії та відвідуванню в’язниць.
У 1735 році Джон і Чарльз Веслі вирушили до колонії Джорджія, але не мали успіху в пастирській та місіонерській діяльності і повернулися до Англії. Звернувшись по допомогу до членів Церкви Братів, Джон Веслі у 1738 році на моравській службі відчув своє «серце дивно потеплілим», довірився Христу для спасіння і отримав запевнення у прощенні гріхів. Чарльз Веслі також повідомив про подібний досвід.
Через кілька місяців Джордж Вайтфільд запросив Джона Веслі проповідувати в Брістолі. Незважаючи на початковий спротив, Веслі почав проповідувати просто неба, що стало початком Методистського Відродження. Вайтфільд і Веслі спочатку працювали разом, але згодом розійшлися через розбіжності в релігійних переконаннях. Вайтфільд вірив у подвійне приречення, а Веслі наполягав на універсальній любові Бога.
Під керівництвом Вайтфільда та Веслі, методистський рух швидко зростав серед тих, хто відчував себе знехтуваним Англіканською церквою. Веслі підкреслював важливість впевненості у спасінні та можливість досягнення досконалої любові до Бога і ближніх завдяки силі Святого Духа. Його помічниками були кілька висвячених священиків і його брат Чарльз, який написав понад 6000 гімнів. Незважаючи на бажання Веслі залишитися в рамках Англіканської церкви, відносини часто були напруженими.
У 1784 році, коли після Американської революції не вистачало священиків, єпископ Лондона відмовився висвятити методиста для Сполучених Штатів. Веслі, відчуваючи необхідність діяти, висвятив Томаса Коука і двох інших як пресвітерів. Того ж року він призначив конференцію з 100 чоловіків для управління Товариством методистів після його смерті. Це створило важливий прецедент для методистської церкви, яка остаточно відокремилася від Англіканської церкви у 1795 році, через чотири роки після смерті Веслі. Методизм швидко розвивався, особливо в промислових районах, де допомагав робітникам витримувати економічні труднощі та підвищувати свій статус. Зростання методизму супроводжувалося і внутрішніми конфліктами. Автократичні звички деяких міністрів, зокрема Джабеза Бантінга, призвели до розколів у русі. Незважаючи на це, на початку 20 століття почалися об’єднавчі процеси, і в 1932 році відбулося велике об’єднання методистських груп.
Методистська церква зіткнулася зі зменшенням чисельності з 1910 року, що спонукало до переосмислення ідеалів Веслі в сучасному контексті. Церква активно брала участь у соціальних питаннях і екуменічному русі, засновуючи Британську раду церков (1942) та Всесвітню раду церков (1948). Відносини з Англіканською церквою покращилися, і були спроби об’єднання, які, однак, не мали успіху.
У 1974 році першу жінку висвятили на «Служіння Слова і Таїнств». Це було результатом багаторічних дискусій і свідчило про зростаючу оцінку місця жінки в церкві.
Іван Гудзенко
