Вони належали до культури Аббасидського халіфату (750–1258), останньої династії, заснованої на заповідях першої мусульманської громади (умми) в ісламському світі. Їхні культурні цінності суттєво відрізнялися від західних вірувань 20-го століття та від переконань їхніх елліністичних попередників. Їхній світогляд був теоцентричним (орієнтованим на Бога), на відміну від антропоцентричного (орієнтованого на людей) підходу греко-римського світу. Їхня космологія включала єдність природних, надприродних та надприродних сфер.
Космологія Авіценни зосереджує Бога як Творця і першу причину, від якої виходять 10 розумів. Незмінна сутність Бога панує над цими розумами. Перший Розум переходить до Активного Розуму, який взаємодіє з людьми через божественне світло, що черпає авторитет із Корану.
Найважливіша праця Авіценни «Kitāb al-shifāʾ» – це енциклопедія з чотирьох частин, яка охоплює логіку, фізику, математику та метафізику. Авіценна прагнув створити єдину класифікацію знань, де фізика обговорюється в контексті восьми головних наук: загальні принципи, небесні та земні тіла, первинні елементи, метеорологія, мінералогія, ботаніка, зоологія та психологія. Серед підпорядкованих наук Авіценна виділяє медицину, астрологію, фізіогноміку (відповідність психологічних особливостей фізичній будові), онейромантію (тлумачення снів), талісмани, теургію і алхімію, яку він врешті відкинув. Математика включає чотири основні науки: арифметику, геометрію, астрономію та музику.
Авіценна розглядав логіку як інструмент філософії, мистецтво і науку, які оперують поняттями другого порядку. Він був частиною традиції аль-Фарабі та аль-Кінді, але виразно дистанціювався від перипатетичної школи Багдада, приймаючи концепції платонівських і стоїчних доктрин з більшою незалежністю. Його теологія, що включала Першу причину та 10 розумів, сприяла інтеграції його філософії, присвяченої Богу як Творцю та небесній ієрархії, в середньовічну європейську схоластичну думку.
Іван Гудзенко
