Для того, щоб усвідомити важливе значення цього свята у спасінні людства, спробуємо заглибитися в історію подальшого розвитку, богослужбової, богословської, народної традиції.
Історія становлення Воздвиження Хреста Господнього
Встановлення свята Воздвиження розпочинається з Оновлення базиліки Мартіріум та ротонди храму Воскресіння Христового наприкінці ІV століття нашої ери в єрусалимській церкві. Так як Пасха та Богоявлення, свято займало відповідне місце. За свідченням Егерії це свято тривало вісім днів, із звершенням літургії, прикрашенням храмів, до Єрусалиму прибувала велика кількість людей з Месопотамії, Єгипту, Сирії. Святкування Оновлення продовжувалися в день знайдення Хреста Господнього.
Цікавий ще один факт: свято Оновлення храму Воскресіння, яке відзначали 13 вересня прямо пересікається з освяченням храму Юпітера, не виключення, що воно замінило язичницьке. Між святом Воздвиження Хреста та днем Розп’яття Спасителя 14 нісана, Преображенням прослідковується паралель.
За свідченням церковного історика Созомена V століття нашої ери Оновлення храму Воскресіння урочисто відмічали в єрусалимській церкві. Єрусалимський Лекціонарій цього періоду стверджує, що другого дня Оновлення храму Святий Хрест демонстрували для усього народу.
У VІ столітті нашої ери Воздвиження стає найважливішим святом за Оновлення. Інші ж свідчення, латинського паломника Північної Африки архідиякона Феодосія стосуються 15 вересня та семиденного святкування, очевидцем якого став (але воно немає нічого спільного з іншим).
Зі знайденням царицею Єлено Хреста, 14 вересня відбулося його урочисте Воздвиження. Вперше слово «воздвиження» зустрічається у похвальному слові в честь Хреста кіпріота Олександра Монаха. Це одна із збережених літургічних пам’яток візантійської традиції VІ століття. Ним же стверджується, що 14 вересня є одночасною датою двох свят — Воздвиження Хреста та Оновлення храму Воскресіння.
У VІІ столітті нашої ери тісного взаємозв’язку між ними не відчувалося через перську експансію в Палестині, що призвела не лише до грабежів в Єрусалимі, а й заволодінням цінної християнської реліквії – Святого Хреста Господнього у 614 році, із зруйнуванням літургійної традиції єрусалимської церкви. Софронієм Єрусалимським у проповіді вказується, що він сам не знає, чому 13 вересня випереджає 14 вересня, тобто свято Оновлення храму Воскресіння в Єрусалимі є попереднім за Воздвиження Чесного Хреста. В кінцевому результаті основним святом все таки стає Воздвиження і поширюється на увесь Схід.
Установлюється свято Воздвиження після того як візантійський імператор Іраклій здобув перемогу над персами у 631 році та повернув Хрест Господній в Єрусалим, несучи його не в царських шатах, а убогому одязі на своїх плечах. Це послужило встановленню календарної пам’яті Хреста і його вшанування у третю неділю Великого посту, яку стали називати «Хрестопоклінною».
А шо стосується власне свята Оновлення, то його зробили святом напередодні Воздвиження Чесного Хреста. Звичай звершувати Воздвиження Хреста походить з тих часів (14 вересня), котре супроводжується повторенням антифонів, читанням першого послання апостола Павла до Тимофія 3 глави, 14-16 віршів, Євангеліє від Івана 10 глави, 22-42 віршів.
Так єрусалимським Лекціонарієм V-VІІ століття зазначається про продовження свята Оновлення храму Воскресіння 13 вересня, а от за закріплюється назва «воздвиження» за іншим святом 14 вересня. Згідно нього, служіння відбувалося таким чином: третього часу (відповідає 9-й годині після ранньої), з виконанням ранньої служби особливого чину воздвиження святого Хреста з поклонінням йому, а потім вже йшла Божественна літургія.
На літургії слідує тропар «Христа печать», читання трьох паремій (уривки із читань Старого Завіту), Апостола (1 Кор.1,18-25) та Святого Євангелія (Ін.19, 16-37), і шо саме важливо, що вони запозичуються зі служби Великої п’ятниці, тропарі з умиванням рук, перенесенням Дарів. Ще в літургії апостола Якова єрусалимська літургія звершувалася супроводом особливих піснеспівів, наприклад : «Голос пророка Твого…» та «Ангелів хори славлять Тебе».
В грузинському Трипології «Іадгарі» (зібрання гімнографічних творів) відображається літургійна практика Воздвиження VІІ-ІХ століття нашої ери. Пізніше Воздвиження стає самостійним виокремленим святом. У Х столітті нашої ери літургійна традиція єрусалимської церкви уступає місце для константинопольської.
В константинопольській традиції свято Оновлення єрусалимських церков не має такого значення як було в Єрусалимі, однак важливе місце мали історичні події, пов’язані з імператором Костянтином та чудесного явлення Хреста на небі та перемоги і повернення Господнього Хреста при імператорі Іраклії з персидського полону. Відтоді Воздвиження стало вважатися великим святом в літургійному році. Саме константинопольська традиція перевершила свято Оновлення єрусалимських церков в період після іконоборства, що і визначило усе богослужіння на православному Сході.
Навіть у Типиконі Великої церкви відображається соборна константинопольська практика, датована ІХ-ХІІ століттям нашої ери, де одноденне свято Оновлення храму Воскресіння не фіксується, тільки Воздвиження. Останнє тривало п’ять днів (4 дні передсвята з 10 по 13 вересня і 14 вересня — день свята). Особливого значення мають суботні та недільні дні перед і після Воздвиження Хреста Господнього.
В західній традиції свято починає формуватися лише з першої половини VІІ століття при папі Гонорію І. Припускаються думки, що таке установлення свята пов’язується з тією подією, коли візантійським імператором Іраклієм у 631 році нашої ери був повернений Хрест Господній. Від початку саме свято не мало самостійного статусу, його відзначали як поклоніння Хресту і не більше, оскільки доповнювалося римською традицією 14 вересня – днем вшанування пам’яті священномученика Корнилія Римського з Кіпріаном Карфагенським. Поступово воно перетворюється в урочисте святкування.
Сакраментарії та Місали підтверджуються молитвами під час меси на свято Воздвиження: апостольські читання до Филип’ян 2 глави 5-11 віршів або Колосян 1 глави, з 26 по 28 вірш, Євангелії від Івана 12 глави, 31-36 вірша (пізніше було реформовано і сьогодні має такий вигляд: Филип’ян 2 глава, 6-11 вірш, а Євангеліє з 3 глави по 13-17 вірші). У самий день свята звершували поклоніння Хресту, з молитвами та цілуванням Хреста та аналогічним поклонінням у Велику п’ятницю. Галіканські та іспано-мосарабські обряди зберегли за собою замість Воздвиження Хреста свято знайдення Хреста, яке відзначалося ними 3 травня.
Богословське осмислення свята Чесного Хреста
У Біблії знаходимо чимало старозавітних прообразів Хреста Господнього: Дерево життя в Едемському саду, Мідний змій в Синайській пустелі, розділення пророком Мойсеєм Червоного моря, піднятий жезл з первосвящеником Аароном та перемога Ісуса Навина над амаликитянами,
Про старозавітне прообразне значення Хреста Господнього говорять отці церкви. Так святитель Іван Золотоустий називає Хрест Хрестів, крім «дорогоцінної перлини Євангелія», ще й «скарбницею Старого Завіту». Святитель Григорій Палама говорить, що про нього звіщали та представляли у вигляді прообразів з давніх часів Хрест Христів, ще не з’явившись, був посеред праотців: бо таємниця звершилася серед них.. Нам відрадно зараз святкувати та пояснювати Божественну благодать та дію Хреста, які звершуються на праотцях ще до появи Хреста у світ». Святитель Андрій Критський преподобний Іван Дамаскин, святитель Григорія Палама стверджує нам про явлення цього образу Хреста через патріарха Якова, коли той хрестообразним способом покладав руки та благословляв голови онуків Єфрема та Манасії. Святитель Кирило Єрусалимський стверджує, що жезл Мойсея з допомого котрого розділялося Червоне море – прообраз рятівного Хреста, сила якого визволяє від «духовного фааона» — сатани.
Преподобний Іван Дамаскин на рахунок Хреста висловився так: Квітучий жезл з’явився тоді для боговибраного народу видимим знаменням старозавітного заклику та служіння Аарона Господу; але і Господь на Хресті став істинним та досконалим Первосвящеником, який за безпосередністю Древа приніс спасительну Жертву за людський рід.
Святитель Кирило Єрусалимський прообразну старозавітну вказівку бачить в інших реаліях, які пов’язані із Розп’яттям Ісуса Христа на Голгофі: «є інше пояснення стосовно проколотого ребра Господнього: винуватицею гріха була жінка, створена з ребра, тому Ісус, який дарував прощення гріхів чоловікам та жінкам, проколотий в ребро, прийшов щоби знищити гріх».
Церковні, народні традиції, повір’я, прикмети
За церковною традицією, Святий Хрест прикрашається квітами і на ранньому служіння (одна із частин служби Всенішного бдіння) священик, зодягнувшись у фіолетового кольору облачення виносить Його на середину храму. Особливість свята у тому, що Святе Євангеліє читає у вівтарі. Віруючи підходячи до Хреста, цілують Його і отримують помазання святим єлеєм. В результаті загального поклоніння і вшанування Хреста Господнього співається тропар свята: «Хресту Твоєму поклоняємось Владико, і Святе Воскресіння Твоє славимо». Це є кульмінаційний момент урочистого служіння Всенічного бдіння.
За церковним уставом у цей день дотримувалися суворого посту дозволялася тільки рослинна їжа, все інше виключалося. Українці вірять, що молитви цього дня мають надзвичайну силу. Якщо щиро помолитися і попрохати будь-що, от обов’язково виконається. Хрест слугував божественним захистом, а тому для збереження будинку та близьких у цей день на дверях житла зображали хреста. Традиція не втратила свого значення сьогодні.
Саме це свято закінчувала бабине літо і наближало осінь. Усю роботу намагалися встигнути зробити до Чесного Хреста. Цього дня не можна ходити в ліс. Вважали, що в лісі гуляє Лісовик, переховуючи лісових мешканців, коли ж на шляху у нього постане людина, то назад вороття уже не буде. Нові справи починати теж не можна, бо закінчиться невдачею.
Пегас
