Ім’я Віцилопочтлі походить від двох слів мови науатль: huitzilin — «колібрі» та opochtli — «лівий». Ацтеки вірили, що душі загиблих воїнів після смерті перетворюються на колібрі, а південний напрямок світу вважався «лівим». Тому його ім’я мало значення «воскреслий воїн півдня». Серед інших його епітетів відомі Xiuhpilli («Бірюзовий принц») та Totec («Наш Господь»). Його тваринним втіленням, або нагвалем, був орел.
Міф про народження
За переказами, мати Віцилопочтлі, богиня землі Коатлікуе, завагітніла, коли з неба впав клубок пір’я колібрі, що уособлював душу воїна. Бог з’явився на світ на горі Коатепек біля Тули вже в озброєному вигляді. Його брати, відомі як Сентзон Уїцнауа («Чотириста жителів півдня»), та сестра Койолшаукі, богиня місяця, замислили його вбивство. Однак Віцилопочтлі переміг їх за допомогою своєї магічної зброї — сіух коатль, «бірюзової змії». Ця битва символізувала перемогу сонця над силами темряви й хаосу.
Роль у міграції ацтеків
Віцилопочтлі вважався божеством, яке керувало тривалою подорожжю ацтеків із їхньої прабатьківщини Ацтлана до долини Мехіко. Жерці переносили його зображення у вигляді колібрі, а вночі чули його голос, що вказував шлях. Саме за його наказом ацтеки заснували Теночтітлан у 1325 році на острові посеред озера Тескоко. На місці, де вони побачили орла, що сидів на скелі та тримав у дзьобі змію, було збудовано перше святилище бога. Цей символ згодом став центральним елементом герба та прапора Мексики. З плином часу храм Віцилопочтлі розширювався, і 1487 року за правління Ахуіцотля його перетворили на одну з найбільших святинь Месоамерики.
Жертвопринесення і культ
Ацтеки вірили, що сонце потребує постійної підтримки у вигляді людської крові та сердець, аби не згаснути. Віцилопочтлі отримував ці жертви як «їжу» для продовження свого небесного шляху. Серця спалювали у спеціальних посудинах, відомих як кваухіккаллі, «ваза орла». Воїни, що загинули на полі бою чи були принесені в жертву, вважалися кваутека, «людьми орла». Спочатку вони супроводжували сонце на небі, а через чотири роки отримували нове втілення у вигляді колібрі.
Вищий жрець Віцилопочтлі, Кецалькоатль Тотек Тламаказкі, разом із верховним жерцем Тлалока очолював духовенство імперії. Особливе значення мав п’ятнадцятий місяць календаря — Панкецалізтлі («Свято Прапорів Дорогоцінного Пір’я»), присвячений Віцилопочтлі та його помічникові Пайналу. Під час свят воїни та куртизанки виконували ритуальні танці, а військовополонених після очищення у священному джерелі приносили в жертву. Центральним моментом церемонії було символічне вбивство зображення бога, зробленого з тіста кукурудзи, яке розподіляли між учасниками. Юнаки, що споживали цю священну їжу, присягали служити божеству протягом року.
Культ Віцилопочтлі був основою ідеології ацтекської держави. Його міфологія виправдовувала військові завоювання, адже полонені ставали жертвами, необхідними для підтримки сонця. Символіка орла й змії, пов’язана з ним, увійшла в національну ідентичність Мексики та збереглася в її державній символіці.
Іван Гудзенко
