Традиційна доктрина Католицької Церкви стверджує, що Бог є єдиним, але проявляється у трьох аспектах: Отець, Син і Святий Дух. Однак ця концепція не була частиною раннього християнства і стала офіційно визнаною лише після скликаного першим християнським імператором Риму, імператором Костянтином, Нікейського собору в 325 році. Незважаючи на офіційне визнання, нікейська інтерпретація християнства ще довго змагалася з іншими вченнями. Середньовічні єретичні рухи, такі як богоміли, катари та вальденси, представляли собою останні значні виклики для Церкви. Вони відрізнялися тим, що вперше намагалися позиціонувати себе як законну альтернативу католицизму. Ці рухи мали свої унікальні вірування та практики, які значною мірою відрізнялися від офіційної церковної доктрини і були значущими не лише через їхні відмінності, але й через їхній вплив на релігійний ландшафт Середньовічної Європи.
Катарські вірування складали комплексну систему, що включала кілька унікальних аспектів, які суттєво відрізнялися від офіційної доктрини Католицької Церкви:
Визнання жіночого начала в божественному: Їхня теологія включала уявлення про Бога як про істоту, що об’єднує чоловічі й жіночі аспекти. Жіночий аспект Бога вони називали Софією, що означає «мудрість». Це вірування сприяло гендерній рівності у катарських громадах, де жінки могли обіймати важливі ролі.
Перевтілення: Вони вірили, що душа постійно відроджується до тих пір, поки не звільниться від матеріального світу і не припинить перевтілення. Вони вважали, що відмова від земних благ та спокус була шляхом до звільнення душі.
Космічна подвійність: Катари вірили в ряд існуючих божеств: доброго і злого, які перебували в стані постійної війни. Вони вважали, що мета життя полягала в служінні добру, допомагаючи іншим і вириваючись із циклу перевтілень і смертей, щоб повернути додому до Бога.
Вегетаріанство: Хоча вони в основному дотримувалися вегетаріанської дієти, вони дозволяли вживання риби віруючим. Їжа, пов’язана з насильством і вбивством тварин, вважалася неприйнятною для їхньої духовної чистоти.
Целібат для досконалих: Целібат був обов’язковим для досконалих, елітної групи в середній катарській спільноті. Целібат також заохочувався серед усіх катарів, після чого вони вважали, що кожне народження є ще своєю душею, захопленою дияволом у матеріальному тілі. Шлюб, у зв’язку з цим, не заохочувався, хоча він пов’язував людей з матеріальним світом.
Гідність фізичної праці: Фізична праця є священною, незалежною від статусу особи. В їхньому світогляді всі члени спільноти, як священики, так і миряни, мали працювати для допомоги іншим. Багато з них займалися ткацтвом, що було не лише особливим забезпеченням, але й способом вираження духовності через творчість.
Самогубство: Серед катарів існувала практика самогубства, відомо як ритуал ендури, який вони розглядали як раціональну та гідну відповідь за певні умови. Використовувався ритуал як засіб визволення від тіла.
Катари представляли радикальний відхід від ортодоксального християнства, відкидаючи не лише певні доктрини, але й основні принципи Церкви, включаючи більшість священних текстів. Це створювало серйозний виклик для авторитету Церкви і відображало глибину розбіжностей між офіційним християнством і альтернативними релігійними рухами у Середньовіччі.
Іван Гудзенко
