На думку Бодхідхарми дзен-буддизмом слід вважати безпосереднім переходом пробудженої свідомості з оминанням традиції та сакральних текстів. Патріархо Хуейненом вона визначається як прозріння пізнання у власній природі. Майстром Енго висунута думка, що дзен як велика істина у перебуває кожному із нас. А тому необхідно подивитися всередину себе самого і шукати істину, не вдаючись до допомоги.
Суть вчення полягає у безмовному просвітленні у споглядання з очищенням серця, з двома проникненнями та чотирма діями. Два проникнення – два шляхи, які паралельно застосовуються послідовником: через принцип та споглядання істинної природи і зовнішнім проникненням через справи, висловлені у збереженні спокійного розуму у будь-яких діях з відсутністю прагнень. А проникненням через справи висловлюються чотири дії. Адепт повинен завжди усвідомлювати те, що неправильні вчинки призводять до бао (відплати). З усвідомленням джерела зла, намагатися відмовитися від неспокою через життєві неприємності. Йти за кармою або ж обставинами. Ті обставини, в яких перебуває людина, вона сама собі створила завдяки минулим діям та думкам, які мають зникнути в майбутньому. Слушну думку висловив Судзукі: втрачати – набувати, тому нами приймається практично все принесене кармою.
Не насмілюватись прагнути або бути прив’язаним до предмету, явища, оскільки згідно вчення це є причиною страждань. Має бути гармонічний зв’язок з Дхармою, яку заміняє Дао. Дхарма не містить живих істот, так як звільняється від кайданів буття. В дхармі відсутня наявність «я», так як є вільною від того, щоб обмежувати особистість. Для людини розуміючої та віруючої в істину не буде існувати перешкоди так як поведінка зливатиметься гармонією з дхармою. Воно здебільшого сприймається як визволення від поганої думки завдяки допомоги шести параміт та вчиненням добрих вчинків, з неможливістю на їхнє обдумування.
Професором Домановим доводиться думка про дзен, котрий є способом, що визволяє людину від страждання через індивідуальні практики, які удосконалюють свідомість та приводять до саторі (просвітлення), із досягненням свободи та безпеки.
Згідно віровчення дзен-буддизму головною основою в речах є порожнина, через яку є можливість побачити недвієвість речей та феноменів. За вченням, порожнина може бути досягнута в природних та вербальних речах. Порожнина може мати два смисли: відсутності будь-чого або наповненості та того, що утримує всесвіт. Порожнина також розуміється як відсутня межа між людиною та навколишнім світом, коли людиною сприймається реальінсть такою, що насправді є.
Тобто з погляду віровчення дзен-буддизму людини, навколишнього світу насправді ж немає, натомість це лише ілюзія свідомості. Людина ототожнена зі світом, у ній наявні: необмежена можливість і розчинення Будди в серцях людей. Дзен-буддизм – містичне віровчення із запереченням логіки та не протиставлянням себе. Множинність речей заперечується. Заперечення розглядається віровченням ні що інше як найвища форма ствердження.
Не має пов’язання дзен-буддизму з запереченням або ж ствердженням, логікою, за межами якої перебуває, а тільки з духовним досвідом, який приводить до досягнення істини. З наукової точки зору релігієзнавця Козловського, дзен-буддизм по суті нічому новому людину не навчає, а ще більше її розучує. А от науковець Рудольф Отто займає наступну позицію: послідовник не може бути навчений тому, чому не здатні навчити, проте роблять спроби поштовху, усе це може продовжуватися до певного часу, доки воно не закінчиться інтуїтивним прозрінням.
Будь-яка діяльність думки дзеном зупиняється у будь-якому предметі, де присутня концентрація думки. Бо ж медитація – штучний стан, відмінний від природного вільного життя. Майстром дзен-буддизму Нансенон Фуганом названа «звичайним розумом» або ж інакше кажучи Дао.
У дзені відсутнє внутрішнє та зовнішнє насилля природи, з якою людина має жити в гармонії. Характерними для адептів цього вчення є доброта та людинолюбність. Згідно з науковцем Судзукі, дзен-буддизм – це творення добра, уникнення зла, очищення власного серця – це є вірним шляхом Будди.
Пегас
