Спробуємо з’ясувати історичні передумови, завдяки яким встановлювалася та формувалася Вірменська апостольська церква. Вірменська апостольська церква почала формуватися у давній період І – середини VІ століття завдяки стрімкому поширенню християнства на території Вірменії. В одному із сирійських переказів розповідається про прибуття апостола Адая до едеського царя Авгаря.
Апостолу Адаю випала важлива місія проповідництва на вірменських землях. Він вилікував царя Едеси від невиліковної хвороби, а потім охрестив Авгаря та його родину, розпочавши свою проповідницьку діяльність серед жителів міста. Проте невдовзі помер, і був похований в місті Едеса. За свою місіонерську діяльність та євангелізацію, апостол Адай був удостоєний великої та глибокої пошани зі сторони його благочестивих шанувальників.
Існують історичні свідчення, зокрема Євсевія Кесарійського, який у своїй праці «Церковна історія» підтверджує існування апостола Фадея, завдяки якому християнська віра поширювалася на території Вірменії. Є також передання, яке було перекладене вірменською. Згідно цього передання, апостол Фадей мандрував на Схід до вірменського царя Авгаря, який на той час правив містом Едесою.
Після успішної проповіді в Едесі, апостол Фадей прибув у Велику Вірменію, до родича Авгаря – вірменського царя Санатрука. У цьому місці, апостолу вдалося навернути до християнської віри царівну Сандухт, а разом із нею і інших осіб. Проте вірменський цар Санатрук не досить дружелюбно оцінив позицію апостола, керуючись законами своєї держави.
Санатрук віддав наказ заарештувати апостола та стратити у Шаваршавані. За однією із версій апостолу Фадею випала нагода зустрітися з апостолом Варфоломієм у Вірменії після його проповідницької діяльності в Персії та Індії. За навернення сестри вірменського царя Санатруха – Вогухи, разом з апостолом Фадеєм прийняв мученицьку смерть. Проте, чи є достовірною ця версія, сказати дуже важко.
Деякі із дослідників цього періоду схиляються до думки, що передання щодо проповідницької діяльності апостолів Фадея та Варфоломія було зроблене ще у V столітті нашої ери. Вірменська ж церква, яка притримується сирійського першоджерела, розглядає передання про двох апостолів як історичну дійсність апостольських часів. Можливо саме тому і обумовлено офіційну назву ВАЦ (Вірменська апостольська церква).
Таким чином Вірменія стала першою країною, де християнське вчення стало визнаватися в якості офіційної релігії. Втім, Вірменію не могли оминути різні біди: спочатку здійснювалися напади зі сторони могутньої імперії Сасанідів, потім вона перетворилася у буферну зону постійних конфліктів між великими імперіями Стародавнього Близького Сходу – державою Сасанідів та Візантійською імперією, і вже до кінця VІ століття була повністю завойована та поділена між цими державами.
Народ був повністю позбавлений власної державності, і тільки церква могла б взяти на себе функції, об’єднуючи інститут нації. Літургійною мовою для богослужіння була загальновживана сирійська або грецька. Близько 406 року Месропом Маштоцем було зроблено вірменський алфавіт, який дозволяв робити переклад Святого Письма, богослужбових книг, творів святих отців Церкви і навіть життя святих. На чолі діяльності зі створення вірменських книг стояв католікос Саак Партев, який отримав освіту в Кесарії Кападокійській, став одним із просвітителів цієї епохи.
У 435 році Сааак та Маштоц Вірменською апостольською церквою були зараховані до лику святих. У 450- 451 та 482 — 484 рр. – відбулося повстання вірмен проти персидських володарів, в результаті тієї боротьби за вірменами закріплялося право збереження християнства та забезпечення існуючих норм самоуправління. Рухи вірмен остаточно закріпили перемогу християнської віри та роль церкви, проте важких втрат зазнало вірменське духовенство. Широких розмірів набуло віровідступництво, місцева знать була готовою відмовитися від християнської віри заради матеріальної вигоди, навернувшись до вогнепоклонства. Можливо канонізація святителя Григорія Просвітителя наприкінці V століття стало відповіддю на гоніння та віровідступництво. Кінець віровідступництву поклав рух вірмен у 482 – 484 роках.
Саме у період боротьби проти Персії, Вірменська апостольська церква закріпила за собою роль основного консолідуючого інституту нації. А тому самосвідомість вірмен стала вже визначатись ідентифікацією вірмен до національної християнської Церкви. Її віровчення та діяльність були спрямовані на захист не лише віри, але й життєвих інтересів всього вірменського народу. Наприкінці V століття престол католикоса Вірменської апостольської церкви було переміщено із міста Валаршапата до адміністративного вірменського центру марзпанства в місто Двін.
Отож, нами було розглянуто історичні передумови утворення Вірменської апостольської церкви, а тепер ми спробуємо з вами перейти до сучасного стану церкви.
Нині сучасний стан Вірменської апостольської церкви виглядає таким чином: єпархії, в тому числі і її приходи розсіяні на п’яти континентах світу, об’єднуючи собою близько шести мільйонів віруючих людей. Найвищим органом у Вірменській апостольській церкві вважається Церковно-Національний собор. Собор складається як із духовних так і світських осіб. В компетенції собору входять питання, які стосуються церковного законодавства та канонів церкви, зміни звичаїв та обрядів, вищого спостереження за управлінням та ієрархічним устроєм. На соборі відбувається вибрання кандидата на Предстоятеля Вірменської апостольської церкви. Сьогодні Ієрархом Вірменської апостольської церкви є Предстоятель Ечміадзінського престолу, який носить титул католикоса церкви.
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
