Народившись у Копенгагені, Віллі Сьоренсен розпочав свою літературну кар’єру в 1953 році зі збірки оповідань «Тигр на кухні та інші дивні історії». Ця робота відразу ж привернула увагу критиків своєю оригінальністю та глибиною. У 1955 році вийшла друга збірка — «Нешкідливі історії», а в 1964 році — ««Охоронні історії», яка вважається однією з найважливіших у його творчості.
Оповідання Сьоренсена відрізняються експериментальним підходом до форми та змісту. Він часто використовував мотиви з Біблії, легенд, балад та світової історії, переосмислюючи їх у контексті сучасності. Його стиль поєднував наївну манеру Ганса Крістіана Андерсена з алегоричними казками Ісака Дінесена, створюючи унікальний літературний світ, де абсурд і реальність переплітаються.
Основні теми творчості Сьоренсена — це роздвоєння особистості, самотність і пошук сенсу в хаотичному світі. Він часто звертався до філософських концепцій, таких як екзистенціалізм, щоб дослідити стан людини в сучасному суспільстві. Його герої часто опиняються в ситуаціях, де їхні цінності та ідентичність піддаються випробуванню.
Окрім художньої літератури, Віллі Сьоренсен відомий своїми філософськими працями. У книгах ««Поети і демони», та «Ні-ні», він розвивав ідеї, які знайшли відображення в його оповіданнях. На його мислення сильно вплинув німецький екзистенціалізм, зокрема праці Мартіна Гайдеггера. Сьоренсен досліджував питання свободи, відповідальності та сенсу існування, що робить його творчість актуальною для сучасного читача.
Віллі Сьоренсен також був провідним літературним критиком свого часу. У 1959–1963 роках він працював редактором літературного журналу «Vindrosen», де підтримував молодих талантів і висвітлював нові тенденції в літературі. Його критичні статті відрізнялися глибиною аналізу та філософським підходом, що робило їх важливими для розуміння літературного процесу в Данії.
Творчість Віллі Сьоренсена залишається важливою частиною данської літератури. Його оповідання, наповнені філософськими роздумами та екзистенційними мотивами, продовжують надихати нові покоління письменників і читачів. Сьоренсен довів, що література може бути не лише розвагою, але й засобом для дослідження глибин людської душі.
Іван Гудзенко
