Макдугалл навчався у Кембриджському університеті, де став членом коледжу Святого Джона. Уже в студентські роки він виявив інтерес до антропології та експериментальної психології. 1898 року долучився до Кембриджської антропологічної експедиції до Торресової протоки між Австралією та Новою Гвінеєю, де проводив психологічні тести серед корінного населення. Ці дослідження стали одними з перших прикладів застосування психологічних методів у польових умовах.
Після цього він продовжив навчання у Німеччині, у Геттінгенському університеті, де займався дослідженням кольорового зору. Саме тоді у нього виник зацікавлення проблемами психічних процесів, включно з парапсихологічними феноменами, що супроводжувало його протягом усього життя.
Академічна діяльність у Великій Британії
У 1901 році Макдугалл став асистентом експериментальної лабораторії Університетського коледжу Лондона, а вже з 1904 року обіймав посаду доцента ментальної філософії в Оксфордському університеті. Тут він написав працю «Фізіологічна психологія» (1905), у якій доводив необхідність біологічного підходу до вивчення психіки на противагу традиційним філософським підходам.
1908 року вийшла його фундаментальна праця «Вступ до соціальної психології», де Макдугалл розвинув ідеї дарвінізму та запропонував концепцію поведінки, засновану на інстинктах як успадкованих схильностях. Він вважав, що інстинкти визначають реакції людини на певні стимули, а затримка цих реакцій призводить до виникнення емоцій. Згодом навчання формує сталі й різноманітні форми поведінки. Книга мала величезний вплив на становлення соціальної психології та сприяла популяризації вивчення поведінкових основ суспільного життя.
У 1911 році він опублікував працю «Тіло і розум», підзаголовок якої («Історія та захист анімізму») свідчив про його прагнення захищати непопулярні ідеї. Цей підхід поступово віддаляв його від академічної спільноти, яка дедалі більше орієнтувалася на механістичні та експериментальні інтерпретації психіки.
Соціальна та групова психологія
Одним із центральних напрямів діяльності Макдугалла стало осмислення психології соціальних процесів. У 1920 році він опублікував книгу «Груповий розум», де намагався пояснити феномени національного життя, колективного характеру та суспільної поведінки. Видання замислювалося як продовження його «Соціальної психології», однак було сприйняте критично і викликало полеміку серед науковців.
Виступаючи проти біхевіоризму, який домінував у США, Макдугалл стверджував, що психологія не може обмежуватися вивченням лише спостережуваних реакцій, оскільки основна людська діяльність пов’язана з пошуком цілей і мотиваційних структур. Такий підхід віддалив його від більшості американських колег, проте заклав підґрунтя для подальшого розвитку мотиваційної психології.
Діяльність у США
1920 року Макдугалл емігрував до США та отримав посаду професора в Гарвардському університеті. Однак його ідеї не знаходили підтримки серед американських біхевіористів. У пошуках більш сприятливого наукового середовища він у 1927 році перейшов до Університету Дьюка (Дарем, Північна Кароліна), де створив кафедру психології. Тут він займався не лише традиційними психологічними дослідженнями, а й активно співпрацював із парапсихологами, намагаючись інтегрувати ці ідеї у ширший контекст науки.
У США він також видав праці «Нарис психології» (1923) та «Нарис аномальної психології» (1926), де намагався обґрунтувати гіпотезу про спадковість набутих характеристик, що залишалася предметом гострих дискусій.
Вільям Макдугалл залишив помітний слід у розвитку психології XX століття. Його концепція інстинктів як основи людської поведінки, хоча й зазнавала критики, стала одним із перших систематичних підходів до пояснення мотивації. Він виступав проти редукціонізму та вважав, що психологія повинна враховувати як біологічні, так і соціальні аспекти діяльності людини.
Його роботи сприяли становленню соціальної психології, експериментальної психології, фізіологічної психології та започаткували дискусії щодо ролі індивідуального й колективного у формуванні людської поведінки.
Іван Гудзенко
