На відміну від систематичних лабораторних досліджень, які він вважав неприємними і яких прагнув уникнути, Джеймс віддав перевагу більш вільним методам спостереження і роздумів. Психологія, на його думку, стала предметом, з яким він з радістю закінчив. Його новий інтерес зосереджувався на глибоких філософських і релігійних питаннях, таких як природа Бога, безсмертя душі, свобода волі і детермінізм. Джеймс намагався знайти відповіді на ці питання через дослідження релігійного досвіду та психічних феноменів, замість того, щоб сперечатися про заздалегідь зроблені висновки.
Своє захоплення релігійною темою Джеймс розвивав через лекції та публікації, починаючи з кінця 1880-х років. Однією з основних віх його релігійного періоду стали Гіффордові лекції з природної релігії, які він мав читати в Единбурзькому університеті. Хоча Джеймс не зміг провести ці лекції до 1901–1902 років через тривалу інвалідність, їхня підготовка та читання стали значною частиною його наукової діяльності. Лекції були опубліковані як книга під назвою «The Varieties of Religious Experience» (1902), яка здобула велику популярність і визнання.
У своїй праці Джеймс досліджував різноманіття релігійного досвіду, прагнучи показати, що існує багато форм релігійного переживання, які можна класифікувати і досліджувати з наукової точки зору. Він вважав, що релігійний досвід можна розглядати як наявність специфічних і різноманітних форм свідомості, з якими особистість може встановлювати контакт у часи криз. Джеймс також вважав, що існування Бога підтверджується записами релігійного досвіду, і що свобода волі є певною мірою варіативною, не зумовленою виключно попередніми подіями.
Таким чином, інтерес Вільяма Джеймса до релігії став однією з визначальних рис його пізніших досліджень і літературної діяльності. Він став важливою фігурою в розвитку психології релігії, і його праці залишаються впливовими і в наш час.
Іван Гудзенко
