Освіта та наукові початки
Вундт здобув медичний ступінь у Гейдельберзькому університеті в 1856 році. Спочатку він навчався під керівництвом відомого фізіолога Йоганнеса Мюллера, а згодом став асистентом фізика та фізіолога Германа фон Гельмгольца. Саме у співпраці з ним він почав поглиблено вивчати проблематику сенсорного сприйняття. У цей період було написано працю «Beiträge zur Theorie der Sinneswahrnehmung» (1858–1862; «Внесок у теорію чуттєвого сприйняття»), яка стала першою серйозною спробою пояснити процеси відчуття та сприйняття з наукових позицій.
У 1862 році Вундт уперше запропонував університетський курс наукової психології. Тоді психологію ще розглядали як частину філософії, що ґрунтувалася на спекулятивному мисленні. Вундт, навпаки, наполягав на використанні методів природничих наук, експерименту та спостереження. Його лекції з психології вийшли друком під назвою «Vorlesungen über die Menschen und Thierseele» (1863; «Лекції про розум людей і тварин»). У 1864 році він отримав звання доцента кафедри фізіології.
«Основи фізіологічної психології»
Важливим етапом у його науковій кар’єрі стала публікація фундаментальної праці «Grundzüge der physiologischen Psychologie» («Основи фізіологічної психології»), перші два томи якої побачили світ у 1873–1874 роках. У ній уперше була системно представлена психологія як окрема наука, спрямована на дослідження безпосереднього досвіду свідомості. Вундт аналізував відчуття, почуття, акти волі та ідейні процеси, а також увів поняття апперцепції — свідомого спрямування уваги на певний об’єкт.
Основним методом дослідження він вважав інтроспекцію — систематичне самоспостереження, яке мало бути науково організованим. Такий підхід дозволив психології стати експериментальною дисципліною, подібною до фізіології чи фізики.
Лейпцизький університет і створення психологічної лабораторії
Після короткого перебування в Цюрихському університеті (1874–1875) Вундт розпочав роботу в Лейпцизькому університеті, де залишався професором до 1917 року. Саме тут у 1879 році він заснував першу у світі експериментальну психологічну лабораторію. Ця подія вважається офіційним початком наукової психології як окремої галузі знань.
У Лейпцигу під його керівництвом працювали студенти та дослідники з різних країн світу, які згодом поширили ідеї експериментальної психології у США, Великій Британії, Франції та інших країнах. Через два роки після створення лабораторії Вундт започаткував перший спеціалізований журнал з психології — «Philosophische Studien» («Філософські дослідження»), що став платформою для публікацій нових досліджень.
На початку ХХ століття Вундт звернувся до вивчення колективних форм свідомості, культури та мови. Цей напрям реалізувався у його десятитомній праці «Völkerpsychologie» (1900–1920; «Етнічна психологія»), де він аналізував міфи, звичаї, релігію та мовні процеси як відображення психіки людських спільнот.
Серед інших важливих його публікацій — «Grundriss der Psychologie» (1896; «Огляд психології»), що стала підручником для студентів та дослідників.
Діяльність Вільгельма Вундта докорінно змінила статус психології. Завдяки його працям і створеній лабораторії психологія вийшла за межі філософських дискусій і здобула місце серед точних наук. Його методологія, попри критику та подальший розвиток нових напрямів, заклала основи для сучасних психологічних досліджень.
Іван Гудзенко
