Вільгельм Овернський народився в родині, яка належала до вищих верств суспільства, що дозволило йому отримати ґрунтовну освіту. У 1223 році він став магістром теології в Паризькому університеті, а вже у 1225 році обійняв посаду професора. У 1228 році Вільгельм був призначений єпископом Парижа. На цій посаді він активно захищав жебрачі ордени, які стикалися з критикою з боку світського духовенства. Вільгельм підтримував реформи, спрямовані на обмеження духовенства однією церковною посадою, якщо вона забезпечувала достатній дохід. Це свідчило про його прагнення до справедливості та етичної чистоти в церковній практиці.
Вплив Арістотеля та Авіценни
Після засудження церковною владою праць Арістотеля у 1210 році, яке було спричинено побоюваннями щодо їхнього впливу на християнську віру, Вільгельм Овернський ініціював спробу переосмислити арістотелівську філософію. Він намагався відокремити ті аспекти, які суперечили християнським віруванням, і інтегрувати те, що могло бути узгоджено з християнською доктриною.
Вільгельм значною мірою перебував під впливом аристотелізму Авіценни (Ібн Сіни), ісламського філософа XI століття, а також неоплатонізму Августина та школи Шартра. Однак він критично ставився до тих елементів грецької філософії, які, на його думку, суперечили християнській теології. Зокрема, він заперечував проти детермінізму Авіценни, стверджуючи, що Бог створив світ добровільно, а не через необхідність. Також Вільгельм виступав проти ідеї про єдиний універсальний інтелект, підкреслюючи індивідуальність кожної людської душі.
Вільгельм Овернський різко критикував ті аспекти класичної філософії, які, на його думку, загрожували християнській візії свободи волі, Божого провидіння та індивідуальності душі. Він стверджував, що душа є індивідуалізованою безсмертною «формою», яка відповідає за розумну діяльність людини. Однак, на відміну від деяких своїх сучасників, Вільгельм визнавав, що чуттєве життя людини вимагає іншої активуючої «форми», що свідчить про його глибоке розуміння складності людської природи.
Вільгельм Овернський залишив значний слід у середньовічній філософії та теології. Його праці стали важливим кроком у інтеграції античної філософії в християнський контекст, що підготувало ґрунт для подальшого розвитку схоластики. Його ідеї про свободу волі, індивідуальність душі та роль Бога у створенні світу вплинули на таких мислителів, як Тома Аквінський та інші представники середньовічної філософії.
Іван Гудзенко
