У католицизмі та східному православ’ї відпущення гріхів відбувається через таїнство сповіді (покаяння). Священик виконує роль посередника між людиною та Богом, маючи владу проголошувати прощення тим, хто кається. Процес включає визнання гріхів, покаяння та обіцянку Богові. Це означає, що грішник зобов’язується виправити свої помилки та показати щире розкаяння через конкретні дії. Важливо, що священик не самостійно прощає гріхи, а виступає як посередник божественного милосердя. У католицизмі використовується формула: «Я відпускаю тебе від гріхів твоїх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», що чітко вказує на божественне джерело прощення. У східному православ’ї формулювання зазвичай звучить дещо інакше: «Нехай Бог через мене, грішного, простить тобі…».
Історично, в ранньохристиянській церкві відпущення гріхів було публічним актом. Грішники, які розкаялися, сповідалися перед всією громадою, після чого священик проголошував їм прощення. Проте, з часом, під впливом різних соціальних і духовних змін, зокрема в середні віки, практика стала приватною: грішник сповідав свої гріхи священику особисто, а не перед усією громадою.
У протестантських церквах підхід до відпущення гріхів дещо відрізняється. Більшість протестантських деномінацій наголошують на публічності цього акту, а не на приватному сповідуванні. Вони підкреслюють важливість щирого покаяння та звернення до Божого милосердя через спільну молитву та проголошення. Формули відпущення гріхів у протестантських церквах варіюються від декларативного: «Я прощаю тобі всі твої гріхи…» (як у англіканській і лютеранській традиціях) до більш загальних молитов про божественне прощення: «Всемогутній Бог змилосердиться над тобою і простить тобі всі твої гріхи». Тут відпущення гріхів сприймається як свідчення божественного суду та милосердя, а не як юридичний акт або спосіб дарування прощення.
Незалежно від деномінацій, відпущення гріхів залишається важливою частиною християнської віри. Воно символізує божественне прощення, дароване тим, хто щиро кається у своїх гріхах, і є невід’ємним елементом християнських літургій.
Іван Гудзенко
