До кінця XVII століття пуританський запал у колоніях занепав. Проте діяльність Джонатана Едвардса, Джорджа Вайтфілда та інших проповідників започаткувала хвилю духовного відновлення, що змінила релігійний ландшафт регіону.
Причини відродження
Релігійний підйом був реакцією на секуляризацію суспільства та матеріалістичні тенденції в офіційних церквах. Умови для відродження формувалися поступово:
- Нова Англія потерпала від надмірного раціоналізму;
- Середні колонії стикалися з формалізмом богослужінь, особливо серед голландських реформатів;
- Південь мав проблеми з пастирським наглядом і низьким рівнем релігійного життя.
Відродження найбільше охопило кальвіністські громади — реформатів, конгрегаціоналістів, пресвітеріан, баптистів, а також частково англікан. Проповідники зробили навернення центральним кроком до спасіння, відкривши його для кожного, хто усвідомлював власну гріховність. Цим вони фактично демократизували кальвіністську теологію та заклали основу розвитку євангелічних напрямів.
Богословські акценти
Проповідники Великого Пробудження наголошували на суворості Божого закону, потребі відмови від мирських цінностей і необхідності «нового народження» у Христі. Слухачів закликали до усвідомлення гріховності та покаяння, одночасно обіцяючи можливість спасіння через Божу благодать.
Попри загальний ентузіазм, у богослов’ї руху існували суперечності. Кальвіністське вчення про приречення суперечило обіцянці спасіння через добровільний акт віри. Це породжувало гострі дебати серед духовенства.
Провідні постаті
Одним із символів Пробудження став Джордж Вайтфілд, англіканський священик і послідовник Веслі, який залишався кальвіністом. Під час своїх місій у 1739–1740 роках він проповідував багатотисячним зібранням просто неба. Його популярність була величезною, проте його критикували за емоційність проповідей, вторгнення на чужі парафії та підбурювання релігійних пристрастей.
Ще однією ключовою фігурою став Джонатан Едвардс, конгрегаціоналістський пастор із Массачусетса. Він відстоював доктрину виправдання лише вірою та прагнув осмислити психологію релігійного досвіду. Едвардс намагався поєднати кальвінізм із раціональними ідеями Джона Локка та Ісаака Ньютона. Його головним опонентом був Чарльз Чонсі, бостонський пастор, який бачив у Пробудженні небезпечний вибух релігійних емоцій.
Соціальні наслідки
Велике Пробудження зупинило поширення раціоналізму Просвітництва серед колоністів, водночас викликавши розколи в межах конфесій. Частина вірян підтримувала відродження, інші відкидали його.
Рух сприяв заснуванню нових навчальних закладів — Принстона, Університету Брауна, Рутгерса та Дартмутського коледжу. Зростання релігійного плюралізму послабило позиції офіційних церков і сприяло формуванню толерантності. Демократизація релігії підживила ідеї свободи, які згодом вплинули на Американську революцію.
Подальший розвиток
У 1740-х роках відродження втрачає силу, і сам Едвардс визнавав, що Святий Дух «відступив» від Нортгемптона. Проте нова хвиля релігійного підйому — Друге Велике Пробудження — охопила Нову Англію в 1790-х роках. Воно було менш емоційним, однак привело до створення коледжів, семінарій і місіонерських товариств.
Особливого розмаху воно набуло на американському Заході, зокрема у Кентуккі, де поширилася практика табірних зборів, що впливала на релігійне життя XIX століття.
Іван Гудзенко
