Протягом історії рух неодноразово формулював символи віри, серед яких Кембриджська платформа 1648 року та Савойська декларація 1658 року. Водночас жодне віросповідання не вважалося остаточно обов’язковим. Для багатьох громад достатнім було просте сповідання віри у Христа, що відображало глибоку недовіру до нав’язаних догматичних формул.
У богослужбовій практиці конгрегаціоналізму центральне місце традиційно посідала проповідь як проголошення Божого Слова. Хрещення та Вечеря Господня визнаються єдиними таїнствами, встановленими Христом. Хрещення зазвичай звершується над немовлятами шляхом окроплення, а Вечеря Господня відправляється регулярно, хоча її літургійна форма може суттєво відрізнятися між громадами. Значну роль відіграє спільний спів гімнів, особливо з XVIII століття, після реформ гімнографії Ісаака Воттса.
Організаційно конгрегаціоналізм ґрунтується на принципі повної автономії кожної церкви. Громада має власну конституцію, обирає служителів і дияконів, приймає нових членів та ухвалює рішення на церковних зборах. Жоден зовнішній орган не має права втручатися у внутрішнє життя церкви. Водночас громади можуть добровільно об’єднуватися в союзи або асоціації для координації місіонерської, освітньої чи соціальної діяльності.
Особливістю конгрегаціоналізму є поєднання свободи особистої совісті з відповідальністю перед спільнотою. Церква розглядається не як адміністративна структура, а як спільний спосіб християнського життя. Саме цей підхід зробив конгрегаціоналізм важливим чинником у формуванні демократичної культури, ідей релігійної толерантності та громадянської участі в англомовному світі.
Іван Гудзенко
