Відповідаючи на звинувачення в аморальності, Афінагор докладно описує християнський етичний кодекс. Він звертає увагу на вимогу внутрішньої чистоти, засудження злих помислів, заборону абортів, повторних шлюбів і участі в гладіаторських видовищах. Така суворість, на його думку, свідчить не про розбещеність, а про високий рівень моральної відповідальності. Водночас Афінагор наголошує на обов’язку християн дотримуватися громадянської лояльності та поваги до державної влади.
Окрему увагу привертає трактат «Про воскресіння мертвих», який із певною обережністю приписують Афінагору. У цій праці він полемізує з платонічною ідеєю тіла як в’язниці душі. Філософ стверджує, що матерія і дух створені Богом у взаємній гармонії та мають спільну участь у божественному задумі. Воскресіння тіла він обґрунтовує всемогутністю Бога і Його наміром вічно зберігати людину як цілісну істоту.
Це вчення мало важливе значення для формування християнської антропології. Афінагор показує, що віра у тілесне воскресіння не суперечить розуму, а логічно випливає з уявлення про Бога як справедливого і творчого начала. Його аргументація стала одним із перших системних викладів цієї доктрини в елліністичному інтелектуальному середовищі.
Таким чином, Афінагор постає не лише як апологет, але й як мислитель, який заклав підвалини для подальшого розвитку християнської етики, антропології та філософського богослов’я, поєднавши віру з інструментами античної раціональності.
Іван Гудзенко
