Найвідомішими були Діонісії — фестивалі на території Аттики, що включали:
- Сільську (Малу) Діонісію, з простими аграрними обрядами;
- Ленеї, які мали процесії та театральні вистави;
- Антестерії, ритуали з рясним вживанням вина;
- Велику (Міську) Діонісію, що проводилася в театрі Діоніса в Афінах і стала вершиною драматичного мистецтва в античному світі;
- Осхофорію, яка символізувала збір винограду.
Ці свята мали релігійне, театральне й соціальне значення: вони об’єднували громаду, інтегрували міфологію в повсякденне життя та створювали простір для експресії, котру традиційна культура часто стримувала.
Перенесення культу до Риму та трансформація обрядів
Культ Вакха був інтегрований у римську релігію через культурні впливи з Південної Італії, зокрема з греко-італійських колоній. Спочатку вакханалії у Римі проводилися таємно й лише жінками, три дні на рік. Їхня мета — містичне єднання з богом через винне сп’яніння, еротичні танці, пророчі одкровення. Ці практики набували форми нічних ритуалів, доступ до яких мали лише посвячені.
Із часом ці обряди стали масовими. До участі почали допускати чоловіків, а самі святкування відбувалися до п’яти разів на місяць. Вакханалії стали складною системою релігійної та соціальної взаємодії з численними учасниками, ритуальними актами й драматургією. Проте, разом з цим, зростала підозра до їхнього характеру. Свята почали асоціюватися з розпустою, еротичним розгулом, змовами та підривом моральних засад Риму.
Сенатська заборона вакханалій та їхнє культурне значення
У 186 році до н.е. римський сенат прийняв Senatus consultum de Bacchanalibus — спеціальний указ, що забороняв проведення вакханалій по всій Італії. Основною підставою була не лише підозра в аморальності, а й страх перед неконтрольованими масовими зібраннями, які могли мати політичний чи змовницький підтекст. Сенат зажадав попереднього дозволу на будь-яке свято Вакха, обмеживши кількість учасників і форму проведення. Відомо, що текст указу зберігся у вигляді бронзової таблички, знайденої в Тігенакумі (сучасна Калабрія). Докладний опис подій надає римський історик Тіт Лівій у своїй «Історії від заснування міста» .
Попри заборону, свята на честь Вакха не зникли. На півдні Італії вони тривали в різних формах ще тривалий час, а культ Діоніса/Вакха продовжив існування в мистецтві, літературі та театральній культурі імперського Риму. Після християнізації імперії вакханалії зникли як релігійне явище, однак залишилися як культурний і міфологічний образ у пам’яті поколінь.
Іван Гудзенко
