Одного разу Бог ліпив усмішки для людини. Вони виходили м’якими і ніжними, випромінюючи доброту та любов. По закінченню, ангели поклали їх у подарункові коробки і віднесли на землю.Найшвидше усмішки Бога здружилися з немовлятами, дітьми, закоханими, батьками і всіма тими, хто щиро ніс любов.
Де були вони, там не було розбрату, сварок, кпинів чи образ. Така гармонія в суспільстві не була до душі Чорному Ангелові. Тому миттю скопіював Боже творіння і теж відправив на землю.
— Ви копія їх! А значить, легко зможете втертися в довіру.
Немовлята взагалі не приймали підробку, діти відчуваючи обман, відверталися і плакали. Найкомфортніше їм було з дорослими, які в корисливій для себе ситуації тут же підхоплювали їх собі на уста. Наліпивши фальшиву усмішку, легко втирались в довір’я, лестили, зваблювали, обманювали, хитрували, втілювали в життя свої злі задуми. Використовували всюди: на роботі, в колективі, в публічних місцях.
І нам щодня зустрічаються такі усмішки: лагідні чи хитрі, лестиві чи щирі. Але ми не вміємо її прочитати і тому підпускаємо поганих людей до себе дуже близько. Розрізнити їх допоможе серце і внутрішнє відчуття. Достатньо подивитися в очі людини, яка вам посміхається.
І насаперед порада для тих, хто хоче усміхатися щиро: «Посміхайтеся ближньому так, як ви б усміхалися Богові»
Аудіо версія притча
© Юлія Головчин «Притчі»
© Юрій Фреїв, художник
