Значна частина тексту не збереглася повністю, однак книги 36–60 дійшли у майже завершеному вигляді. Вони охоплюють події від 69 року до н. е. до 46 року н. е. Після 6 року до н. е. існує прогалина, яка ускладнює реконструкцію повної хронології. Частини «Римської історії» також відомі завдяки пізнішим скороченням та переробкам, зокрема Івана Ксіфіліна та Йоганна Зонари, які дозволили зберегти зміст утраченої частини матеріалу.
Стиль Діона характеризується чіткістю та послідовністю викладу. Його текст вільний від риторичного надміру, властивого багатьом грецьким авторам імператорської доби. Діон писав як досвідчений сенатор, що знав внутрішню політику зсередини. Це надавало його історичним оцінкам вагомості, хоча загальна інтерпретація подій часто відображала идеологічний світогляд політичної еліти ІІ–ІІІ століть.
Особливо цінною є його оповідь про кінець Республіки. Опис епохи Цезаря, Помпея, Октавіана та Марка Антонія у Діона вирізняється докладністю й прагненням простежити причини становлення імператорської влади. У 52-й книзі міститься докладна промова Мецената, яку дослідники розглядають як художній засіб для представлення власних політичних поглядів Діона, зокрема щодо переваг централізованого управління.
«Римська історія» відіграє визначальну роль для реконструкції політичної та військової історії. Її значення не обмежується описом подій: твір передає ментальність сенаторської верхівки, яка усвідомлювала неминучість імперської форми правління та намагалася зрозуміти витоки цієї системи. Завдяки цим характеристикам праця Діона Касія залишається однією з ключових у вивченні античної історіографії.
Іван Гудзенко
