У процесі розвитку класичної цивілізації з’явилися два різні ідеали чоловічої безшлюбності, кожен із яких відображав певний аспект духовного чи релігійного життя. Один із них — ідеал філософа-аскета, що відображається в піфагорійцях. Піфагор, живши в VI столітті до нашої ери, заснував маленьку спільноту, яка ставила на перший план вивчення, вегетаріанство та сексуальну стриманість. Ці цінності відображали його віру у важливість духовного зростання та підвищення свідомості через відмову від земних пристрастей.
Другим ідеалом є образ священика таємничих релігій, який приписував важливість целібату для досягнення духовної висоти. Це підтверджується поглядами філософа-стоїка Епіктета, який жив у І-ІІ століттях нашої ери. Він вважав, що ідеальний вчитель повинен бути неодруженим, оскільки його місія вимагає від нього свободи від сімейних турбот та зобов’язань. Для Епіктета целібат став символом відстороненості від матеріальних справ і зосередження на духовному розвитку. Ці два ідеали відображають різні підходи до духовності та підкреслюють важливість відмови від земних пристрастей для досягнення внутрішнього спокою і розуму.
Безшлюбні священики містерій вносили свій власний вклад у релігійну практику давнього світу. Особливо часто целібат виявлявся характерним для священиків, що служили культу Великої Матері. Наприклад, у релігії Ісіда, де священицтво було добре організованим, статева стриманість вважалася абсолютною необхідністю для тих, хто виконував святі таїнства цього культу.
Ці філософські та релігійні ідеали целібату відіграли значну роль у формуванні практики безшлюбності та чернецтва в християнстві, переносячись з античного світу до нової релігійної парадигми.
Іван Гудзенко
