– Навчи, як я маю чинити, щоб мене також усі любили, як тебе.
– Добре, царю, але ти повинен заплатити мені наперед. І заплатити тим, чим схочу я.
– Добре, – погодився цар.
– Одягни жебрацький одяг, щоб тебе не впізнали, інакше вони бачитимуть у тобі царя і з боязні перед тобою імітуватимуть любов до тебе.
– Добре, – сказав цар. – А щодо плати наперед, то скільки ти хочеш?
– Всього кілька самоцвітів, і то лише на якийсь час.
Цар зробив, як він велів. Дав кілька коштовних камінців, які чоловік тут же сховав за пазуху.
– І собі поклади кілька, – порадив цареві.
Цар подумав, що шкода самоцвітів, і поклав прості камінці. Пішли вони між люди. Побачивши гурт чоловіків, чоловік промовив до царя:
– Тепер роби, як я, – і тут же витяг із-за пазухи самоцвіти і почав жбурляти в людей.
— Добре, що я хоч не взяв дорогого каміння, – подумав цар і почав гамселити їх своїм камінням.
Реакція була миттєва. Царя побили, зв’язали. А бідного відпустили, віддавши самоцвіти, але перед тим нагодували, ще й вузлик на дорогу дали. Дізнавшись, що це цар, згодом відпустили і його.
– Ну, і яка наука? – спитав цар.
А та наука, що треба носити за пазухою не зле слово, а добре, тоді й відповідь буде добра. Той, хто стукає кийком, йому відчиняють дрюком.
Юлія Головчин
