Політичний контекст та зовнішня політика
Ахав продовжив експансіоністську політику свого батька, зберігаючи контроль над стратегічно важливими регіонами, зокрема Гілеадом і Моавом. Шлюб із фінікійською принцесою Єзавель, дочкою сидонського царя Етбаала, відновив союз із Тіром та Сидоном, що забезпечило економічні переваги та культурний обмін. Однак цей альянс також став причиною релігійних напружень, оскільки Єзавель активно просувала культ Ваала, що суперечило традиційному яхвізму.
Зовнішня політика Ахава була складеною: війни із Сирією за Рамот-Гілеад виявилися невдалими, хоча ізраїльське військо брало участь у коаліції проти Ассирії у битві при Каркарі (853 р. до н. е.). Ця подія, зафіксована в ассирійських хроніках, свідчить про роль Ізраїлю як одного з ключових гравців регіону. Проте після відступу ассирійців союз розпався, а Ахав загинув у сутичці з сирійцями.
Релігійні конфлікти та соціальні зміни
Введення культу Ваала, підтримане Єзавель, викликало опір консервативних кіл, які очолював пророк Ілля. Боротьба між прихильниками Яхве та Ваала досягла апогею в історії з виноградом Навота, коли Ахав, під тиском дружини, організував неправосудну страту землевласника. Цей епізод став символом морального занепаду влади та порушення традиційних норм справедливості.
Хоча рух Іллі тимчасово придушив язичництво, соціальні проблеми – корупція, нерівність і деспотизм – залишилися. Пророчі книги (наприклад, Книги Царів) зображують епоху Ахава як початок занепаду, який призвів до падіння Самарії у 722 р. до н. е.
Іван Гудзенко
