Природа тривоги та механізм розвитку розладу
Тривога — це відповідь організму на суб’єктивно небезпечну ситуацію. Вона супроводжується фізіологічними змінами пришвидшенням серцебиття, підвищеним артеріальним тиском, напруженням м’язів, а також змінами у когнітивному сприйнятті та емоційному стані. Психологи та нейрофізіологи вважають, що ця реакція сформувалася еволюційно як механізм виживання. Проте у разі тривожного розладу така відповідь стає надмірною, хронічною та дисфункціональною. Людина живе у стані постійної настороженості, навіть якщо жодної небезпеки об’єктивно немає.
Поширеність і суспільне значення
Тривожні розлади є одними з найпоширеніших психічних захворювань у світі. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, мільйони людей щорічно стикаються з ними, але далеко не кожен отримує відповідний діагноз і терапію. Часто причиною цього є низький рівень обізнаності пацієнтів, стигматизація психічних захворювань та обмежений доступ до кваліфікованої медичної допомоги.
Ці розлади мають виражений хронічний характер, що призводить до значного емоційного, соціального та економічного тягаря. Невилікувані тривожні стани не лише знижують продуктивність і якість життя, але й спричиняють значні фінансові витрати для систем охорони здоров’я: через збільшення кількості звернень до лікарів, госпіталізацій, тривалі лікарняні відпустки тощо.
Генералізований тривожний розлад
Одним із найпоширеніших типів є генералізований тривожний розлад (ГТР). Його діагностують, якщо симптоми тривоги зберігаються щонайменше шість місяців і не пов’язані з конкретними подіями чи об’єктами. Люди з ГТР перебувають у стані постійного очікування біди. Це супроводжується напругою, втомою, порушенням концентрації, дратівливістю та розладами сну.
ГТР частіше трапляється серед жінок, а середній вік початку захворювання близько 30 років. У багатьох випадках розлад набуває хронічного характеру та поєднується з іншими психічними станами депресією, панічним розладом, соціофобією, а також зловживанням психоактивними речовинами. Така коморбідність суттєво ускладнює лікування та посилює рівень інвалідизації пацієнтів.
Дослідження свідчать, що вплив генералізованого тривожного розладу на життєві функції людини може бути не менш руйнівним, ніж при великому депресивному епізоді. Пацієнти з ГТР часто стикаються з порушеннями виконання соціальних, професійних та сімейних обов’язків. Наявність супутньої депресії лише поглиблює деструктивні наслідки та підвищує витрати, пов’язані з лікуванням.
Іван Гудзенко
