У міфології ацтеків Тонатіу також мав тісний зв’язок із богом війни та сонця Уїцилопочтлі. Образ сонячного диска вважався не лише джерелом тепла й світла, а й уособленням військової могутності, що визначало суспільний і релігійний уклад ацтекської держави.
Образ і символіка
Тонатіу найчастіше зображувався у вигляді яскравого диска, оточеного променями. Його характерною рисою у мистецтві було поєднання сонячного сяйва з атрибутами орла — птаха, що символізував схід і захід сонця. Найвідомішим його образом є центральна фігура на Камені Сонця, відомому як «календар ацтеків». Там Тонатіу постає з обличчям божества, руки-кігті якого стискають людські серця, що підкреслює його залежність від жертвопринесень.
Сонце уособлювало не лише небесне світило, а й рух, боротьбу та безперервний космічний цикл. У цьому сенсі Тонатіу виступав уособленням постійної боротьби між життям і смертю, днем і ніччю, що відображало світогляд науа.
Жертвопринесення і культ
Для ацтеків сонце було уразливим божеством, яке щодня мусило долати небесний шлях. Його народження на світанку, перемога над темрявою протягом дня і загибель на заході розглядалися як випробування, що могли завершитися крахом світу. Щоб підтримати цю боротьбу, необхідні були жертви — спочатку, за міфом, самих богів, а пізніше — людей.
Ритуали на честь Тонатіу мали чітко виражений мілітаристський характер. Ув’язнені воїни, полонені під час воєнних походів, приносилися у жертву, їхні серця присвячувалися сонцю, щоб забезпечити подальше існування світу. Така практика була не лише релігійним актом, а й інструментом утвердження політичної влади та військової могутності ацтекської держави.
Тонатіу став одним із найвідоміших символів мезоамериканської культури. Його образ на Камені Сонця, що нині зберігається у Національному музеї антропології в Мехіко, перетворився на впізнаваний знак ацтекської цивілізації. Він символізує не лише уявлення давніх науа про космос, а й їхню філософію циклічного часу, в якій історія світу постає як низка загибелей і відроджень.
Сонячний культ Тонатіу відображає глибинну залежність релігії ацтеків від уявлень про крихкість життя та постійну загрозу космічного хаосу. У цій системі жертвопринесення сприймалися не як жорстокість, а як необхідний обов’язок перед божеством, яке тримає світ у рівновазі.
Іван Гудзенко
