Ранні роки та освіта
Карлайл народився у багатодітній родині. Його батько, Джеймс Карлайл, був муляром, а пізніше дрібним фермером із твердими кальвіністськими переконаннями, що справили тривалий вплив на характер сина. Від матері та братів з сестрами Томас зберігав щиру прихильність упродовж усього життя.
Після навчання у місцевій школі він продовжив освіту в Академії Аннан, де зазнавав цькувань. У 1809 році вступив до Единбурзького університету. Спочатку батьки планували його майбутнє у духовному стані, однак сам Карлайл дедалі більше сумнівався у цьому виборі. Його здібності до точних наук дозволили йому стати викладачем математики, проте педагогічна діяльність не приносила задоволення. Важливим у цей час стало знайомство з Едвардом Ірвінгом, шотландським проповідником і містиком, чия дружба мала великий вплив на формування світогляду Карлайла.
Початок 1820-х років був для нього періодом сумнівів та духовної кризи. Він відмовився від богословської кар’єри, займався журналістикою і репетиторством, водночас заглиблюючись у німецьку літературу. Особливе значення для нього мало знайомство з творчістю Йоганна Вольфганга Ґете. У 1824 році він опублікував англійський переклад «Учня Вільгельма Майстера», що принесло йому перше літературне визнання.
Шлюб і перші праці
У 1826 році Карлайл одружився з Джейн Велш, дочкою заможного лікаря. Їхній союз був сповнений суперечностей: сильна прихильність поєднувалася з постійними сварками. Попри складні стосунки, шлюб відігравав значну роль у його житті.
У 1830-х роках Карлайл написав «Сартор Ресартус», філософсько-літературний твір, що поєднував автобіографічні мотиви з ідеями німецької думки. Спочатку книгу було важко опублікувати, але згодом вона здобула успіх. У ній Карлайл закликав до пошуку нових духовних форм, які б відповідали вимогам часу.
Лондонський період та «Французька революція»
У 1834 році подружжя переїхало до Лондона. Тут Карлайл розпочав роботу над своїм головним історичним дослідженням — «Французькою революцією». Перший рукопис книги було випадково знищено, що змусило автора переписувати його заново. Попри драматичні обставини, у 1837 році твір побачив світ і приніс авторові широку популярність.
Карлайл розглядав події 1789–1790-х років як прояв «божественного суду» над старим порядком, поєднуючи історичний аналіз із яскравими образами та емоційним стилем. Саме ця праця утвердила його як одного з провідних істориків епохи.
Концепція героїзму
Однією з центральних тем у творчості Карлайла стала роль великих особистостей в історії. У лекційному курсі «Про героїв, поклоніння героям та героїчне в історії» він розглядав різні типи героїв — від пророків і поетів до політичних лідерів. Для нього герой уособлював силу духу і божественне покликання, що визначало хід подій.
Ця концепція поєднувала елементи романтизму з глибоким переконанням у необхідності сильного керівництва, що згодом відбилося у його оцінках історичних постатей — Олівера Кромвеля, Наполеона Бонапарта, Фрідріха Великого.
Політичні та соціальні погляди
Карлайл виступав із критикою економічного лібералізму та парламентської демократії XIX століття, вбачаючи в них прояви хаосу. У працях «Минуле і сьогодення» (1843) та «Брошури останніх днів» (1850) він різко критикував соціальні порядки свого часу.
Його ставлення до народу залишалося суперечливим: він вважав, що маси потребують сильного провідника, і не поділяв ідеї загального виборчого права. Така позиція викликала як підтримку, так і різку критику.
Пізні роки
Між 1858 і 1865 роками Карлайл опублікував шеститомну «Історію Фрідріха II Прусського», яка стала результатом багаторічних досліджень. У 1865 році його обрали ректором Единбурзького університету, де він виголосив промову «Про вибір книг».
Особисте життя Карлайла зазнало тяжкого удару після раптової смерті дружини у 1866 році. Він так і не зміг повністю оговтатися від втрати. Останні десятиліття провів у Лондоні, займаючись літературною працею та редагуванням листів дружини. Помер у 1881 році та був похований у рідному Екклефехані.
Іван Гудзенко
