Тлалок — бог дощу ацтеків

Образ божества дощу Тлалока має давнє коріння у релігійних традиціях Месоамерики. Найдавніші відомі зображення, де його впізнають за характерною маскою з великими круглими очима та довгими іклами, походять із культури Теотіуакана (III–VIII століття н. е.). Ці іконографічні риси вражаюче подібні до вигляду майяського бога дощу Чаака, що свідчить про тісні культурні зв’язки та взаємовплив між різними народами регіону.

Роль у релігії ацтеків

За доби ацтеків (XIV–XVI століття) культ Тлалока набув особливого значення і поширився по всій території Мексики. Він вважався одним із головних богів, адже залежність від дощів і врожаю була визначальною для землеробських суспільств. У системі календарної ворожби Тлалок був восьмим володарем днів та дев’ятим володарем ночей.

Особливе місце божество займало у ритуальному календарі, що складався з 18 місяців. П’ять із них були пов’язані з обрядами на честь Тлалока та його «побратимів», які, за віруваннями, мешкали на вершинах гір. Жертвопринесення, серед яких важливе місце займали жертви дітей, здійснювалися у перший місяць Атлькауало та третій — Тоцозтонтлі. Під час шостого місяця, Ецальквалізтлі, жерці здійснювали обрядове купання в озерах, імітуючи крики водоплавних птахів та використовуючи особливі «туманні брязкальця» (аяухчікауазтлі), що мали викликати дощ. У 13-й місяць, Тепейлюітль, проводився культ гори Тлалок, коли ідоли з амарантової пасти ритуально вбивалися і з’їдалися. Подібний обряд повторювався у 16-й місяць — Атемозтлі.

Храм та жрецтво

Тлалок разом із богом сонця та війни Уїцилопочтлі займав центральне місце в пантеоні ацтеків. У столиці Теночтітлані обидва божества мали рівноправні святилища у складі Великого храму (Теокаллі). Святилище Тлалока було пофарбоване у білий та синій кольори, символізуючи воду та небесну вологу. Верховний жрець дощу носив титул Кецалькоатль Тлалок Тламаказкі («Пернатий Змій, Жрець Тлалока») і мав той самий ранг, що й верховний жрець Уїцилопочтлі.

Амбівалентність божества

Тлалок уособлював як благодатну силу природи, так і руйнівну стихію. Він дарував дощ, необхідний для врожаю, проте міг викликати посуху, бурі та нищівні урагани. Вважалося, що саме він посилає на землю різні види дощу — від життєдайного до згубного. Ацтеки вірили, що низка захворювань, зокрема водянка, проказа та ревматизм, також походять від Тлалока.

Окремий вимір його культу стосувався уявлень про загробне життя. Ті, хто помер від хвороб, пов’язаних із водою, потонув або загинув від блискавки, отримували особливу честь — їх ховали, а не кремували, бо вважалося, що душі цих людей потрапляють у рай Тлалокана, де панує вічне блаженство.

Іван Гудзенко