Джерелом знань про Тешуба є хеттські тексти, які містять кілька міфів, адаптованих із хурритської традиції. Один із них, відомий під назвою «Теогонія», описує боротьбу поколінь богів за верховну владу. За сюжетом, спершу панував бог Алалу, потім його скинув Ану, а згодом владу захопив Кумарбі. Зрештою, після тривалих випробувань, саме Тешуб став володарем небес, подолавши своїх попередників. Цей міф символізує встановлення космічного порядку та перемогу молодших богів над хаосом.
Інший важливий міф — «Пісня про Уллікуммі» — розповідає про боротьбу Тешуба з кам’яним чудовиськом, що виросло з морських глибин. Це створіння, народжене богом Кумарбі, мало знищити бога грози. Проте Тешуб, за допомогою інших богів, здолав ворога. Міф відображає ідею вічної боротьби між силами порядку та стихійного руйнування.
Родина Тешуба
У хурритській міфології Тешуб був одружений із богинею Хебат (або Гебат), яку називали «Царицею Небесною». Вона уособлювала жіночий аспект небесної влади та гармонію космосу. Їхнім сином був Шаррума — божество, яке часто зображали як молодого бика або хлопця, що стоїть на спині бика, символізуючи спадкоємність сили свого батька.
Образ у мистецтві
У хеттському та хурритському мистецтві Тешуб зображувався як могутній чоловік, що стоїть на спині биків — тварин, які символізували грім і небесну енергію. У святилищі Язиликай, поблизу давньої хеттської столиці Хаттуси, головний бог представлений саме як Тешуб: він стоїть на схилених шиях двох гірських богів, демонструючи своє панування над природними силами.
Тешуб у культурі Урарту
Після занепаду хеттської держави культ Тешуба не зник. У релігії стародавнього царства Урарту він з’явився під ім’ям Тешеба. Там він залишався одним із головних богів пантеону, поряд із богом війни Халді. В урартському мистецтві Тешебу також зображували стоячим на спині бика, що свідчить про безперервність традиції та глибоку символіку цього образу.
Тешуб посідає важливе місце в історії релігій стародавнього Близького Сходу. Його культ став основою для подальших уявлень про богів грози в різних культурах — від хеттського Тархуна до ассирійського Адада. Через синкретизм і міжкультурні контакти він став частиною спільного міфологічного простору Малої Азії, відображаючи складний процес формування релігійних уявлень регіону.
Іван Гудзенко
