Частина виконавців атак проходила підготовку саме на афганській території, що швидко перетворило країну на головний об’єкт уваги Вашингтона. Адміністрація президента США Джорджа Буша-молодшого сформулювала нову доктрину боротьби з тероризмом, яка передбачала не лише ліквідацію терористичних мереж, але й повалення режимів, що їх підтримують.
Ультиматум Талібану і рішення про війну
Після терактів США висунули чіткі вимоги до лідера Талібану мулли Мохаммеда Омара: видати керівників «Аль-Каїди», включно з Осамою бін Ладеном. Відмова Омара стала ключовим тригером для військового втручання.
У цей момент у стратегічних колах США також розглядалися ширші геополітичні сценарії, включаючи можливу зміну режиму в Іраку. Проте першочерговим завданням залишалося знищення інфраструктури тероризму в Афганістані.
Таємний початок операції
Фактичне вторгнення розпочалося ще до офіційного оголошення війни. 26 вересня 2001 року до Афганістану прибули співробітники ЦРУ (оперативна група «Джобрейкер»), які встановили контакт із силами, що протистояли Талібану.
Ключову роль у наземній кампанії відіграв Північний альянс — коаліція різних етнічних і політичних груп, що виступали проти ісламістського режиму. Після загибелі Ахмада Шаха Масуда альянс швидко перегрупувався під керівництвом польових командирів, серед яких Мохаммед Фахім та Абдул Рашид Дустум. Водночас США встановили контакти з пуштунськими лідерами на півдні, серед яких особливо вирізнявся Хамід Карзай — майбутній президент Афганістану.
Операція «Непохитна свобода» і падіння Талібану
7 жовтня 2001 року США та Велика Британія розпочали масштабну повітряну кампанію, яка отримала назву «Непохитна свобода». Вона стала початком відкритої фази війни.
За підтримки авіації сили Північного альянсу швидко перейшли в наступ. Уже в листопаді 2001 року було взято Кабул — столицю країни. Талібан практично не чинив організованого опору, що свідчило про слабкість його позицій у міських центрах.
Остаточним ударом стало падіння Кандагара 6 грудня 2001 року — духовного центру Талібану. Це означало фактичний крах режиму.
Формування нової влади і роль міжнародної спільноти
Після військової перемоги постало питання політичного майбутнього Афганістану. У грудні 2001 року під егідою ООН відбулася Боннська конференція, де було сформовано тимчасовий уряд. Його очолив Хамід Карзай, який отримав підтримку США та їхніх союзників.
Цей етап засвідчив перехід від військової операції до спроб державотворення — складного і суперечливого процесу, що вимагав тривалої міжнародної присутності.
Полювання на лідерів Аль-Каїди
Попри швидке падіння Талібану, головна мета — ліквідація керівництва «Аль-Каїди» — залишалася невиконаною. Особливу увагу було зосереджено на Осамі бін Ладені, Аймані аз-Завахірі та муллі Омарі.
У грудні 2001 року відбулася битва при Тора-Бора — гірському районі, де, за даними розвідки, переховувався бін Ладен. Хоча американські сили підійшли дуже близько до його захоплення, йому вдалося втекти до Пакистану.
Цей епізод став предметом гострої критики: багато експертів вважають, що покладання на місцеві сили замість прямого втручання американських військ стало стратегічною помилкою.
Розширення конфлікту і операція «Анаконда»
У березні 2002 року розпочалася операція «Анаконда» в провінції Пактія, спрямована на знищення залишків сил «Аль-Каїди» та Талібану. У ній брали участь не лише американські та афганські війська, але й спецпідрозділи союзників — зокрема з Канади, Великої Британії, Німеччини, Франції та інших країн.
Це стало початком інтернаціоналізації конфлікту, який із короткої каральної операції перетворився на затяжну війну з елементами партизанської боротьби.
Іван Гудзенко
