Основну частину всієї філософії Платона займає теорія ідей. Філософ визначає наявність існування двох світів — ідей та речей. Ідеї (від грец. ейдос) є ніщо інше як прообрази або ж інакше кажучи – витоки речей. У свою чергу Платоном висувається думка стосовно того, що в основі безлічі речей, які утворені від безформної матерії покладені ідеї. Вони виступають джерелом усього, а матерія здатності породження немає.Такий світ ідей з платонівського погляду може існувати поза часом та простором. Важливе місце в ієрархії світу ідей Платона посідає ідея Блага, що є витоком інших. Благо виступає Творцем Всесвіту, уподібнене абсолютній Красі. Ейдоси або ж ідеї мають здатність символізуватися.
Роль ідей в людині виконує її безсмертна душа. Платон уявляє людську душу в образі колісниці, на якій сидить вершник, керуючи двома кіньми – білим та чорним. Платон надає усьому цьому символічного значення. Під колісницею він розглядає розумне людське начало, у білому коні — високі якості душі, а в чорному — людські бажання, пристрасті.
Якщо ж людина перебуває в духовному світі, то це дає їй можливість разом з богами споглядати вічні істини, а народжуючись в матеріальному — залишає ці істини у своїй душі у вигляді спогадів. Таким чином предмет дослідження Платона — ідея може існувати об‘єктивно, в реальності. Повна її характеристика розроблена філософом у дослідженні сутності прекрасного в наступних платонівських працях «Федон», «Пір», «Філеб».
Платон визначає наступні ідеї прекрасного в наступних ознаках:: об‘єктивність, безвідносність, незалежність від чуттєвих визначень, умов та обмежень простору і часу. Ідея протиставляється чуттєвій подобі та відображенню у світі сприйняття речей. Чуттєві речі змінні та мінливі, оскільки в них відсутня стійкість. Ідея прекрасного насправді не підлягає жодній зміні, перетворенню, тотожна. Вона є вічною сутністю, так як рівна собі.
Філософія Платона отримала назву «об‘єктивного ідеалізму», в якому ідея існує сама по собі, незалежно від однойменних предметів, як спільне для усіх. Платонівське вчення щодо ідеї блага як вищої «ідеї» суттєве для усієї системи світогляду філософа. Воно носить характер не лише об‘єктивного ідеалізму, а й телеологічного. Тобто за Платоном над усім є переважаючою ідея блага; порядок , що панує у світі, скерований до благої мети. Критерієм відносного блага є безумовне благо – найвище у філософії Платона вчення стосовно «ідеї» блага.
З відсутністю платонівської « ідеї» блага усі людські знання безкорисні. Більш повну характеристику вищого блага людини, Платоном подано у праці «Філеб». У ній вказані наступні умови блага людини:
- відношення до вічної природи «ідеї»;
- втілення ейдоса в реальності;
- розум та володіння знанням;
- оволодіння науками, мистецтвами, правильним розумінням;
- види чуттєвих задоволень, від чистих музичних тонів, живописних кольорів.
Самим важким завданням є досягнення ідеї прекрасного. ця ідея є вічною. Тому чуттєві речі прекрасні, можуть виникати і гинути. Чуттєві речі на відміну від ідеї прекрасного змінні. «Ідея» прекрасного не залежить визначень чи умов простору та часу, тоді ж як чуттєві речі перебувають у просторі, мають здатність виникати, змінюватися, гинути у часі. Прекрасне є єдиним, а чуттєві речі — множинні. Воно безумовне та безвідносне, під тими чи іншими умовами знаходяться чуттєві речі.
Ще не менш важливим елементом у платонівській філософії є розуміння «ідеї» як поняття. Ідея виступає насамперед як:
А) причина, джерело буття, властивостей та їх відношень;
Б) еталон, дивлячись на який створюють світ речей;
В) мета, до якої прагне все існуюче.
Платонівська «ідея» це не просто буття, а відповідне поняття, думка про нього. У нашому мисленні «ідея» є нічим іншим як поняттям, задумом. У плані пізнання та сутності буття, Платон називає такі поняття або ж ідеї, що відносяться до багатьох речей «родів» та «видів». Другі отримуються внаслідок поділу «родів», тобто повного об‘єму.
Єдиним способом пізнання людини є пригадування, знаходження у чуттєвих речах світу виблискування ідей. Людині вдається бачити сліди «ідей» через красу, любов, справедливі справи. Красу, на думку Платона необхідно шукати в природі, людях, мистецтві, влаштованих законах, бо коли душа піднімається від споглядання фізичної краси до науки та мистецтв, моралі та звичаїв — це є найкращим способом для неї зійти до світу ідей. Крім того Любов допомагає людина піднятися до світу богів. Філософ виступає у ролі Ерота, стараючись досягти блага, посередник між одним та іншим, тому і прагне до них.
Таким чином, філософія та любов мають можливість народження прекрасного, тобто від творення прекрасних речей, законів, а також справедливих ідей. Згідно вчення філософа Платона люди мають можливість виходу з «печери» (пристрастей) до світу ідей, так як здатність споглядати та мислити істину є у кожній з них.
Богдан Стрикалюк
