На момент народження Теодоріха остготи щойно втекли з-під гніту гунів, які вигнали їх з українських степів до Паннонії. Упродовж десятиліть остготи намагалися знайти нові землі для осілого життя, беручи участь у складних політичних і воєнних комбінаціях із Візантією та іншими германськими народами. Після смерті батька у 471 році Теодоріх очолив свій народ і спробував закріпитися в Нижній Мезії, вступивши у конфлікт із суперником — Теодоріхом Страбоном.
Хоча імператор Зенон визнав його як патриція, головнокомандувача і навіть консула у 484 році, нестабільна ситуація в Балканських провінціях змусила його шукати нові можливості. У 488 році Зенон запропонував Теодоріху вирушити до Італії, усунути Одоакра — варварського правителя півострова і правити замість нього від імені імперії.
Завоювання Італії та розправа з Одоакром
Зі своїм народом, що, ймовірно, налічував близько 100 тисяч осіб, Теодоріх прибув до Італії у 489 році. Після трьох запеклих битв він здобув контроль над більшістю півострова, окрім Равенни, де Одоакр протримався понад три роки. Лише у 493 році, після формальної угоди про спільне правління, Теодоріх увійшов у місто. Через десять днів він убив Одоакра власноруч у палаці Лауретум, а згодом стратив його родину та жорстоко винищив його прибічників.
Цей вчинок виявив безкомпромісну жорстокість Теодоріха, яка контрастувала з його прагненням до стабільності і миру в майбутньому.
Правління в Італії: між імперією та незалежністю
Статус Теодоріха як правителя Італії залишався неоднозначним. Формально він визнавав зверхність Східного імператора, однак на практиці діяв як самостійний монарх, одночасно для римлян і остготів. У своїх едиктах він називав себе просто «король», без уточнення етнічної чи географічної юрисдикції.
Його повноваження обмежувалися неможливістю призначати консулів без імператорського дозволу чи надавати готам римське громадянство. Готи жили за окремими законами, мали окремі маєтки та складали військо королівства, в той час як цивільне управління залишалося в руках римської адміністрації.
Реформи, едикт та політика роздільного існування
У VI столітті Теодоріх видав Едикт, що складався зі 154 пунктів не нових законів, а адаптації римського права до повсякденного життя. Він застосовувався як до римлян, так і до готів, але без права останніх посилатися на власні звичаї. Це підкреслює амбівалентну політику Теодоріха з одного боку, забезпечити єдність судочинства, з іншого — зберегти відмінності між народами.
Його принцип полягав у підтриманні civilitas — гармонійного співіснування культур, уникнення насильства та гноблення. Він постійно звертався до готів із вимогою шанобливого ставлення до римлян, наголошуючи, що спільний добробут залежить від миру.
Готське суспільство та військова система
Готи несли військову службу, отримували пайки і щорічні грошові пожертви від короля. Вони були заселені переважно в північній та центральній Італії, тоді як південь залишався римським. Мовна, правова та релігійна відмінність між народами залишалася значною. Готи залишалися аріанами послідовниками вчення Ульфіли, тоді як римське населення було ортодоксально-католицьким.
Теодоріх сам позиціонував себе як імператор за формою, одягаючись у пурпур і відмовляючись від варварських атрибутів. Це символізувало спробу створити нову легітимність постримську, але не варварську.
Кінець правління і спадок
Кінець правління Теодоріха був затьмарений стратою філософа Боеція, про яку згодом король шкодував. Його смерть у серпні 526 року стала завершенням важливої епохи. Він був похований у величній гробниці в Равенні, яка дійшла до нашого часу. Його наступником став Аталаріх, син його доньки Амаласунти.
Іван Гудзенко
