Тенрікьо виникла від Накаями Мікі (селянка провінції Ямато), яка стверджувала, що була одержимою богом на ім’я Тенрі Оно Мікото, коли їй було 40 років.
Вона розвинула культ, який включав екстатичні танці та шаманські практики, а також пропагувала просту доктрину, засновану на її власних оракулах, що підкреслювала милосердя та зцілення через віру. Секта набула популярності ще за життя Мікі, але часто зазнавала переслідувань з боку державної влади. Вона була шанована як божественний приклад під час та після життя. Після смерті, її наступником став майстер Ібурі, а пізніше керівництво сектою завжди передавалось членам родини Накаяма.
Тенрікьо спочатку була гілкою секти Йосіда Синто, але в 1880 році перейшла до буддизму. З 1908 року вона була визнана однією з 13 груп, що складали Кьоха Синто. Перед Другою світовою війною тенрікьо стала однією із найпотужніших релігійних рухів у Японії, зберігаючи велику кількість прихильників. У 1980 році членство становило близько 2 500 000 осіб.
Метою цього руху є досягнення щасливого життя без хвороб і страждань. Сучасна секта акцентує на значенні сучасної медичної допомоги. Серцем релігійної активності є сджіба, священна ніша у головному храмі міста Тенрі, яке знаходиться в префектурі Нара. Легенда говорить, що саме тут був створений світ, і від сджіби спасіння врешті-решт пошириться на весь світ. Очікується, що кожен член тенрікьо буде продовжувати місіонерську діяльність. Для розповсюдження свого вчення вони заснували радіостанцію, університет і видатну бібліотеку. Понад 200 церков було засновано в інших країнах, включаючи США, Бразилію, Корею, Китай, Філіппіни; вони в основному для японців, що проживають за кордоном.
Іван Гудзенко
