Перший раз я потрапив до млина «Порхун» у Тетієві 23 листопада 2015 року, та з колегами провів дослідження незвичайного об’єкта, про який ходить багато містичних легенд — напівзанедбаного водяного млина в місті Тетіїв. Але ж етимологія цієї назви може відноситися до польоту метеликів? Можливо, влітку їх тут дуже багато? (В українській мові є слова «пурхати» (літати за допомогою крил, як метелик) та «порхати» (випускати дими). Наведу дві містичні історії, пов’язані з цим старим водяним млином (вони почали публікуватися в пресі з 1992 року).
Перший незвичайний випадок тут трапився зі Святославом. На берегах річки Роська росте густий ліс. Місцеві жителі вважають його зачарованим. Ніхто з місцевих не ходить у ліс полювати на качку. Святослав вирішив знехтувати цим правилом і пішов полювати. Усі його відмовляли, попереджали. А він все ж пішов. Він пішов до старого млина, відв’язав біля греблі човен і на веслах піднявся вгору Роською. Вибравши зручне місце, він причалив. Пришвартував човен до очеретів, приготував рушницю і почав чекати на качок. Чекав годину. Два, три, чотири… качок не було. Нарешті над річкою полетів самотній качар. Святослав скинув рушницю і, не цілячись, вистрілив, І влучив. Селезню відстрілило голову, а безголова тушка почала падати вниз і впала прямо до нього в човен. І тут Святославові стало смішно. І правда – ситуація просто смішна. Кілька годин немає качок – і тут летить кача, якому постріл навмання відбиває голову, а тушка сама падає в човен.
Святослав зареготав. Він сміявся так сильно, що впав на дно човна, притис ноги до живота і заплющив очі. Сміявся він довго й щиро, тож човен аж вібрував від його сміху. Коли Святослав перестав сміятися і, посміхаючись, підвівся – йому стало не до сміху. Човен був у відкритому морі. Берегів не було видно. Святослав, вражений, вдивлявся в далечінь і не міг заспокоїти серце, що шалено билося, поки не побачив далеко на горизонті силует старого млина. Він сів у човен і почав гребти до млина. Але тут виявилося нове диво. Весла не зустрічали опору води. Святослав перегнувся через борт човна і побачив, що вода – це міраж, під яким тягнеться така сама безодня, як небо. І тут йому стало страшно: човен висить на міражі між двома безоднями. Він заплющив очі і почав згадувати, які бабуся читала у дитинстві молитви. І згадав лише фразу: «Та воскресне Бог». Він вимовив її і розплющив очі. Святослав, як і раніше, стояв у човні в очереті. Тушки селезня в човні не було. Святослав відштовхнув човен від берега, привів його назад і причалив до греблі. Додому повернувся пішки.
Інший випадок трапився з Євгеном, який займався йогою. Будучи ще підлітком, він разом з іншими підлітками пішов на старий млин. На млині не виявилося нічого цікавого, окрім величезного колеса з лопатями біля басейну водозабору на першому поверсі. Раптом Євген помітив, що колесо постійно привертає його увагу. Він почав розглядати колесо. Несподівано воно збільшилося у розмірах та заповнило все поле зору. Потім Євген зауважив, що колесо збільшилося до нескінченності та розчинилося в ній. А сам він стоїть під синім небом на жовтому піску пустелі. Він почав розгрібати пісок великим пальцем правої ноги. У піску утворилася дірочка. Ще мить — і вся пустеля перетворилася на гігантський вир і висипалася в нього. Євген побачив, що висить над безоднею під небом і що вони ідентичні. Він злякався і почав читати слово АУМ, яке вивчав з йоги. Незабаром він відчув комарині укуси в обличчя і прийшов до тями. Він лежав біля басейну водозабору, під колесом, над ним стояли дорослі і били долонею по обличчю – приводили до тями. Хлопці розповіли, що Євген спочатку бігав по залі, потім сів, став нерухомим, дивлячись на колесо, а потім раптом загудів, як трансформатор, тож завібрували стіни млина. Тож хлопці побігли за допомогою та привели дорослих.
Але це ще не все. Легенди кажуть, що вночі біля млина згущується темрява, стаючи «темнішою за ніч». Що у водах річки Роська біля млина раз у раз з’являються незвичайні мальки — бірюзового кольору. Що над греблею влітку сяють блискавки без грому та дощу…
Звичайно, хотілося провести дослідження місця.
До Тетіїва ми їхали з Києва, повз Володарку. Тут водії, які часто їздили з Володарки до Тетіїва, розповіли нам про природну аномалію. Частина дороги Володарка-Тетіїв постійно залита сонячним світлом. Навіть якщо в окрузі зимова завірюха або сильні суцільні осінні дощі з «сірим небом». Цей феномен вдалося сьогодні спостерігати особисто — хмар не було, над вказаним місцем світило Сонце. Ця ділянка дороги йде вздовж берега річки Роська. Містичні місця, що роблять чарівною річку чи чарівна річка?
І ось, ми біля млина. Старі потужні стіни каменю. Балок та перекриттів усередині вже немає. Спуск до водозабору закритий бетонною плитою. Вхід до будівлі закритий великим замком на ланцюзі. Даху немає. Будівля оточена деревами з розлогими кронами і чагарниками сухої трави, що робить його схожим на старі замки «з привидами».
Усередині приміщення енергетика «Нава» (рамочка та маятник обертаються проти годинникової стрілки), по периметру будівлі – «Ява» (рамочка та маятник обертаються за годинниковою стрілкою). Одне місце пульсує в режимі «Права» (Ява та Нава змінюють один одного з чіткою періодичністю) — це місце розташоване ліворуч від входу, поряд з деревом, що росте біля східної стіни.
Кілька тисяч років тому річці тут був острів, з’єднаний із сушею мостом. На острові знаходився храм Богині Родючості. Якщо довго медитувати, стоячи під східним муром млина, відкривається печера, через яку свідомість проникає в області підземного світу. Підземний світ там представлений духами у формі куль, що світяться золотим та срібним світлом.
Річка біля млина постійно видає звуки, схожі на ті, що видає барабан, коли по ньому вдаряють долонями рук.
У цьому місці швидко виконуються всі маленькі матеріальні бажання — на дорозі назад мобільні телефони приймали багато повідомлень з хорошими новинами для учасників поїздки.
Усім старий млин дуже сподобався, було романтично. До цього місця ми повертатимемося. На мою думку, тут справді бувають перетини світів, то відвідини «Порхуна» варто подовжувати».
Коли я вже завершував писати цю статтю, зазирнув у Вікіпедію, й знайшов там згадування про себе у зв’язку з млином «Порхун». Цитування: Порху́н (млин) — водяний млин кінця XIX ст. у Тетієві, на Порхуновій греблі, популярному місці відпочинку. Найдавніша збережена промислова споруда міста. Наразі знаходиться у поруйнованому стані (залишилися зовнішні стіни). Водяний цегельний млин із греблею з двома мостами побудовані німецькими колоністами в 1812 році. Ця місцевість отримала назву Порхун через воду, що порхала (тобто, шуміла), навесні. Сам млин працював до 1941 року. Старий млин окутаний різними містичними історіями. Міські легенди кажуть про цей млин як про одне з небагатьох місць на планеті, де стикаються світи, так звану точку переходу між світами. Зокрема про це пише Ігор Мехеда (Раокріом).
Гарно що млин потрапив до Вікіпедії, про нього прочитали у різних країнах.
Ігор Мехеда