Заснування та ранній період
Після успіху Першого хрестового походу (1095–1099 рр.) на Святій Землі було засновано кілька держав хрестоносців, але їм не вистачало необхідної військової сили для утримання контролю над територіями. Більшість хрестоносців повернулися додому після виконання своїх обітниць, і християнські паломники до Єрусалиму зазнавали нападів мусульманських нападників. Жалкуючи над долею цих християн, вісім чи дев’ять французьких лицарів на чолі з Гуго де Пейном наприкінці 1119 або на початку 1120 року поклялися присвятити себе захисту паломників і створили релігійну громаду. Балдуїн II, король Єрусалиму, дав їм приміщення у крилі королівського палацу в районі колишнього Храму Соломона, від чого вони отримали свою назву.
Розвиток та підтримка ордену
Попри опір з боку тих, хто відкидав ідею релігійного військового ордену, тамплієри отримали підтримку багатьох світських і релігійних лідерів. Починаючи з 1127 року, Гуго де Пейн здійснив подорож Європою і був добре прийнятий багатьма вельможами, які зробили значні пожертви лицарям. На Раді Труа в 1128 році орден отримав подальшу санкцію, яка, можливо, вимагала, щоб Бернард Клервоський склав нове правило для ордену. Бернард також писав «На хвалу новому лицарству» (бл. 1136), яке захищало орден від критиків і сприяло його розвитку. У 1139 році папа Інокентій II видав буллу, яка надала ордену особливі привілеї: тамплієрам дозволялося будувати власні ораторії та не вимагалося платити десятину; вони також були звільнені від єпископської юрисдикції, підпорядковуючись лише папі.
Структура та правила ордену
Правила ордену були змодельовані на основі бенедиктинського правила, особливо у вигляді, як його розуміли і впроваджували цистерціанці. Лицарі-тамплієри присягнули бідності, цнотливості та покори й зреклися світу. Їх головним обов’язком була боротьба. Тамплієри поступово розширювали свої обов’язки від захисту паломників до ширшої оборони держав хрестоносців у Святій Землі. Вони будували замки, розташовували гарнізони у важливих містах і брали участь у битвах, виставляючи значні контингенти проти мусульманських армій до падіння Акри у 1291 році.
Військова сила та багатство
Тамплієри швидко набули значного військового і економічного впливу. Вони придбали великі багатства і земельні володіння в Європі та Святій Землі. Їхня мережа сховищ скарбів та ефективна організація транспорту зробила їх привабливими як банкірів для королів і паломників. Проте їхній успіх та багатство викликали заздрість та спротив з боку інших орденів і світських правителів.
Падіння ордену
Падіння Акри мусульманам у 1291 році значною мірою позбавило тамплієрів причини існування. У 1307 році король Філіп IV Франції наказав арештувати всіх тамплієрів у країні і конфіскував їхнє майно. Філіп звинуватив тамплієрів у єресі, богохульстві та аморальності. Звинувачення включали поклоніння ідолам, гомосексуалізм та інші гріхи. Папа Климент V, під сильним тиском Філіпа, придушив орден у 1312 році, а їхнє майно було передано госпітальєрам або конфісковано світськими правителями. Останній великий магістр ордену, Жак де Моле, був страчений на вогнищі у 1314 році.
Спадщина та легенди
На момент свого знищення орден був важливою інституцією як у Європі, так і у Святій Землі, а також об’єктом міфів і легенд. Тамплієри були пов’язані з легендою про Грааль і вважалися захисниками його. У 18 столітті масони стверджували, що отримали езотеричні знання тамплієрів. У 20 столітті зображення Христа на Туринській плащаниці було ідентифіковано як голова, якій нібито поклонялися тамплієри. Легенди про тамплієрів також використовували письменники художньої літератури 20-го та 21-го століть, включаючи фантазії про масштабні змови і збереження родоводу Ісуса.
Орден тамплієрів залишив глибокий слід в історії і культурі середньовічної Європи. Їхній внесок у захист християнських паломників та участь у хрестових походах зробили їх однією з найвідоміших військових організацій того часу. Хоча їхня історія сповнена трагедій і несправедливостей, спадщина тамплієрів продовжує захоплювати і надихати сучасників.
Іван Гудзенко
