Ця тема є актуальною у православній богословській думці ХХІ століття, тому що торкається концепції буття та існування людини як фізичної та духовної особистості у світі. Сучасні богослови, зокрема такі як Калліст Уер називають таїнство хрещення «відродженням духовної особистості від гріховного стану». Навіть у Біблії ми можемо зустріти старозавітню концепцію творення світу і момент гріхопадіння Адама та Єви в Едемському саді.У новозавітній концепції, особливо у посланнях апостола Павла ми зустрічаємось з словами, не досить зрозумілими і не сприйнятими людським розумом:
«Перша людина — з землі, земна, друга Людина – із неба Господь» (1 Кор.15,47). У першому значенні тут розуміється першостворенна істота з праху земного, в яку Творець вдихнув дух життя; в іншому – новий Адам, Ісус Христос, який через Свою смерть і воскресіння відновив людську природу, спотворену через гріхопадіння, піднявши її, возніс на небеса до Бога – Отця, тим самим показавши шлях, за допомогою якого людина може наблизитися до Бога.Саме тому освячування людини в церкві можу здійснюватися різними шляхами: з допомогою Богослужіння, обрядів, молитов, а також особливих священодій — провідників благодаті Божої. Але серед усіх засобів порятунку людської душі, важливу роль відіграють сакральні дії, які отримали в православній церкві назву таїнств. У Православній церкві їх нараховують сім. Першочерговим таїнством, через яке дитина шляхом воцерковлення стає безпосереднім членом православної церкви є Хрещення.
Початок цього таїнства сягає апостольських часів (І-ІІ ст.н.е.). Основоположником Таїнства Хрещення, згідно православної доктрини виступає Ісус Христос, який передав духовну владу своїм учням – апостолам. Від апостолів божественна влада перейшла до керівників церков – єпископів та священиків.
Хрещення виникло в перші роки християнства. Перші християни не мали абсолютно ніякої освіти, спершу ходили від одного міста до іншого, проповідували людям про життя, чудеса, смерть, воскресіння Ісуса Христа, і в такий спосіб, поширюючи Євангеліє по всьому світу, навчивши інших основам духовно – морального християнського життя – хрестили в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Виникає запитання: чому хрещення відбувається у дитячому, а не в дорослому віці як у протестантських церквах? Керуючись постановою вчителя Східної церкви, зокрема Григорія Богослова, якщо у когось є дитина, то для того, щоб вона не піддалася тілесному ушкодженню, її необхідно охрестити ще з дитинства, і з юних літ посвятити Духу Божому. Отже хрещення – це є відродження тлінної гріховної природи прабатька Адама у нову – без гріха, але духовну природу разом з Христом. Тому усі, що хрестилися в смерті Адамовій – зодягнулися у нового Адама, що оживляє душі після їхнього гріхопадіння, тобто Ісуса Христа. Тому ми народжуємося тілесною природою від утроби своєї матері, первородний прабатьківський гріх присутній у нас під час тілесного народження, але повністю відсутнім він є після народження від «води і Святого Духа».
У першому випадку ми народжені тілесно, тоді як у другому — наша тілесна відроджується через невидиму благодать Божу. Слова Христа Спасителя як заклик відомі не усім, а тим, хто сприймає це через віру, а не установлений церквою обряд з чистою формальністю. Більшість хрещених батьків не розуміють своєї важливої місії по відношенню до дитини, над якою священик виголошував формулу Св. Хрещення: «Охрещується раб Божий (ім’я ) в ім’я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь».
Якщо священик не дбайливо ставиться до виконання своїх обов’язків, при цьому зневажаючи благодать Святого Духа, яка була дарована йому у таїнстві священства, то в такому випадку він може бути позбавлений церковного сану. Це безпосередньо стосується і до священиків, які вдаються до практики повторних схрещувань немовлят. Згідно 47 апостольського правила як єпископ так і пресвітер (священик) у випадку повторного хрещення позбавляються духовного сану, тим самим визнаються такими, що насміхаються, оскверняють Христа та Його смерть, не можуть навчати людей і проповідувати Святе Євангеліє.
Тому таких практик слід утримуватись, щоб не нанести психологічної травми для душі християнина, не допустити того, щоб воно привело до справжніх духовних катастрофічних наслідків. Для уникнення цих наслідків, священик повинен займатися катехизацією, євангелізацією, яка є досить помітною в римо та греко – католицькій церквах, євангелізація — у протестантських. Єдиною передумовою, яка завжди ставиться перед тим, хто збирається прийняти істинне вчення Ісуса Христа та спасти свою душу є віра людини.
І як результат такої дії властивим є принцип : «Хто увірує й охреститься – буде спасенний» (Мк.16.16). Отже як з’ясувалось, шляхом всиновлення, поєднання благодаттю Божою разом з Христом через Його смерть і воскресіння та вдосконалення людини в Бозі є таїнство святого хрещення, без якого вхід до Царства Небесного є неможливим. Людина, яка очистила своє тіло і змила первородний гріх святою водою у хрещенні, народилася духовно згори від благодаті Духа Святого — увійде в Царство Боже.
Через те хрещенні батьки триразово говорячи замість дитини, зрікаються сатани, його гордині, слуг для того, щоб залишивши гріховне життя – отримати нове через Господа Ісуса Христа. Бог посилає Ангела – Охоронця охрещеній дитині, щоб оберігав на життєвому шляху, відвертаючи її від різних небезпек, гріхів. Триразове ходження хрещених батьків разом з немовлям навколо купелі символічно означає віру в Єдиносущну і Животворчу Трійцю: Бога Отця — Творця світу, Бога Сина – Сотворителя людини, Бога Духа Святого – Подателю життя для світу і людини.
Богдан Стрикалюк
