Місто здивувало розмаїття квітів. Різні, вони росли в садах, у квітниках, на клумбах, на газонах та на берегах каналів, і пробивалися через тріщини в асфальті. Від екзотичних — завезених із тропічних країн — до найпростіших і найзвичніших, знайомих нам з дитинства.
Квіти. Зелень дерев та чагарників. Сади. Невеликі канали, заповнені водою і затягнуті ряскою. Багато містків над каналами, що піднімаються з очеретяних заростей, повитих плакучими вербами, перила пофарбовані в глибокий синій колір. Кучеряві рослини майже повністю приховують зелені паркани.
Канали ці називаються «єрніки». Історія міста така. У XXVIII столітті донські та запорізькі козаки, яких утискали за старовірство та вільності, вирішили залишити нажиті місця та оселитися на островах у дельті Дунаю. Так виникло Вилкове. Офіційний статус – «селище Липованське» — було отримано 1746 року, хоча на момент отримання офіційного статусу козаки мешкали у цьому краю кілька десятків років.
Єрнік
Невеликими каналами – «єрникам» — пересуваються довгі вузькі човни, чимось схожі на венеціанські гондоли, і так само управляються за допомогою весла. Виготовляють вилківські гондоли тут, на місці, за старовинними технологіями.
Мене цікавлять старообрядницькі церкви, яких тут три. Адже старообрядці мали багато таємниць, які рідко де збереглися до нашого часу — як власних, так і запозичених у волхвів з «язичницького» часу. Цікаво, що одна з старообрядницьких церков побудована у формі корабля і називається «Корабель Життя».
Канал з річкового порту до Дунаю
Ще одна причина, через яку мені цікаво Вилкове – це край ворожок. Як письмові джерела минулих століть, так і сучасні легенди, говорять про те, що у Вилковому живуть і практикують понад 400 ворожок. Вони можуть як зруйнувати цілий рід, так і навести небувалу вдачу. Майже всі жителі Одеської області (та й не лише Одеської) в глибокій таємниці приїжджають за консультацією до ворожок у Вилковому.
Ворожки тут знають один одного, спілкуються між собою, об’єднані у неофіційну своєрідну гільдію, але жодної реклами собі не роблять. Їх не зустрінеш на сторінках газет, їх не показують на телебаченні. Та й місцеві жителі вельми неохоче, і далеко не з першого разу, повідомляють адреси місцевих ворожок, тому знайти їх виявилося справою (з першого погляду) непростою і складною, але здійсненною.
Канал Білих Лілей
Вдосталь помандрувавши по єрниках на гондолах, і, більш ширшими каналами на моторних човнах, ми потрапили на морський вокзал. На морському вокзалі якраз пришвартувався чотирипалубний теплохід «річка-море». Він привіз німецьких туристів. Виявляється, захід на морський вокзал Вилкове великих річкових, а також морських кораблів – не рідкість. На морському вокзалі беремо в оренду великий катер і виїжджаємо каналом на Дунай. У своїй дельті, перед впаданням у Чорне море, Дунай розливається досить широко – у деяких місцях берегів не видно. Вітер піднімає на річці чималі хвилі – до двох морських балів.
Не допливаючи до румунського берега, потрапляємо до точки «Три Хрести». З цієї точки на Дунаї видно хрести всіх трьох великих церков Вилково. У цій точці потрібно опустити руки у води Дунаю та загадати бажання. Вони обов’язково виконуються.
З Чилиму морської зірки та мушлів роблять талісмани на вдачу
Дізнаємося, що на Дунаї біля Вилкового є три точки: «Один Хрест», «Два Хрести» та «Три Хрести», у кожній з яких загадують бажання таким же способом. Назви місць утворені від кількості хрестів на храмах, які виразно видно з цієї точки.
Далі наш шлях лежить на очеретяні острови. За століття у дельті Дунаю виросли сотні очеретяних островів. Жоден географ чи чиновник так і не зміг порахувати точну кількість островів – досі точна цифра невідома. Течія річки нанесла на очеретяні острови багато мулу – так вони й утворилися.
Капличка старовірів на островах у Вилкове
На деяких островах мешкають громади старовірів. Сюди ж привозять на човнах випасати корів. І тут же влітку відпочивають туристи та рибалки.
На островах місцеві розводять сади. Родючий мул дозволяє швидко вирощувати сади. Найбільше яблуневих садів, хоч ми бачили і грушеві, і сливові. Поодинокі вишні та абрикоси. Де-не-де росте водяний горіх – його плід солодкий на смак. Але найбільша гордість островів – особливий сорт винограду Новак, який не росте більше ніде у світі. Коріння цього винограду має бути весь час у воді. У дев’ятнадцятому столітті вина з винограду Новак поставлялися по всьому світу — навіть у США і Нову Зеландію. За радянських часів виробництво та постачання вина були заморожені. І досі повною мірою не відновлено, хоча ці сорти вин досі пам’ятають за кордоном.
Але на островах багато і диких плодових дерев так само, як і виноградників.
Озеро поблизу Базар’янки
Вилкове — місто на трьох водах та семи вітрах. Води — Старостамбульське, Білогородське та Очаківське русла (гирла). Вітри — Караель, Абазія, Лодос, Бур’яс, Полудена, Північ та головний — Фортуна, він дме з моря, приносить рибу, а отже – життя та удачу. Коли вітри дмуть із суші – вода повністю прісна, річкова. Іноді піднімається багато піску та мулу з дна – тоді води Дунаю стають жовтими. Морський же вітер жене чорноморські води вгору руслами, вода стає морська, солона, сіра або темно-синя за кольором. У гирлі Дунаю водиться, як стверджують вчені-біологи, дев’яносто три види риби. Тут зустрічається і севрюга, і білуга, і осетр, і сазан, і сом… Не рідкість, коли рибалки витягують із води сомів вагою понад 90 кілограмів!
На островах також вирощують полуницю, вона надзвичайно солодка на смак та дуже ароматна. Під час нашого відвідування островів температура води досягла 26 градусів за Цельсієм.
Одне з гирл Дунаю
Рясно зростає на берегах островів очерет, його збирають і відправляють на експорт. У всій Європі зараз прийнято робити дахи з екологічно чистих очеретів, значну частину яких постачає Вилкове.
Ці особливості дунайських островів визначають заняття місцевих жителів: риболовля, садівництво та городництво, виноробство, туризм, заготівля очерету.
Найбільше, звісно, тут рибалок. На одинадцять тисяч мешканців міста зареєстровано п’ятнадцять тисяч малих та великих суден. Мені вдалося почути і записати місцеву колишню історію-легенду, яку передають з XIX століття.
Таємничий мандрівник. «Місто Вилкове завжди було містом рибалок. З вісімнадцятого століття, з заснування міста, основна частина населення жила риболовлею. Промисел вели у дельті Дунаю та у Чорному морі. Ловили рибу снастями, які встановлювалися у прибережній зоні островів та морського берега.
Рибалки кажуть, що у другій половині дев’ятнадцятого століття відбулася містична історія. Легенду передають так.
В один з років лов риби не залагодився. Одна з рибальських громад день за днем об’їжджала на човні місця, де ставилися снасті та замети, але в них не було жодної риби. Це рідкість для такого багатого на рибу краю як дельта річки Дунай. Адже тут водиться і севрюга, і білуга, і осетр, не кажучи вже про сома, сазана, судака, карася, жереха, щуки, окуня…
І ось одного вечора, коли рибалки сиділи на березі біля вогнища, до них підійшов літній мандрівник і попросив, щоб його пригостили вечерею. Мандрівця пригостили вечерею, і поскаржилися, що вечеря без риби, оскільки вилову немає вже кілька днів. На що мандрівник відповів, що спробує допомогти, чим зможе. При цьому очі мандрівника горіли якимсь незрозумілим містичним вогнем. Рибалки порадилися і вирішили запросити мандрівника із собою на огляд снастей наступного ранку.
Місце Три Хрести
На жаль! Снасті знову виявилися порожніми. Тільки в одному заметі знайшли двох осетрів та маленьку білугу. Мандрівник почав умовляти рибалок відпустити одного осетра в море. Рибалкам це не сподобалося, але вони вирішили все-таки поступитися мандрівникові.
Мандрівець узяв осетра, дістав з кишені червону стрічку і пов’язав на осетра цю стрічку, як шарф, і після цього відпустив у воду.
Наступного ранку риби в мережах було виявлено дуже багато. Улов перевершив усі очікування. Наступного ранку улов також був величезний. І так було кілька разів. Потім рибалкам набрид мандрівник, й вони йому залишити їх місця, бо не хочуть його бачити.
Мандрівець пішов. Наступного ранку мережі були порожніми. І так багато днів. Рибалки зрозуміли, що мандрівник був не простий, шукали його по всіх островах — але марно, як крізь землю провалився. Зрозуміли рибаки, що доля зіграла з ними жарт і що рибалками їм більше не бути.
Розформувалося товариство рибалок, і подалися вони хто куди – хто виноградарі та садівники, хто будівельники, хто човнярі-перевізники. Але ніхто з них ніколи не повертався більше до риболовлі.
Місцеві жителі мають три версії того, ким був загадковий мандрівник? Одні кажуть – якийсь річковий дух набув людської форми, інші – що це був місцевий чарівник, знайомий із магією моря, треті – що сам святий Миколай вирішив допомогти рибалкам, спустився з неба, а вони не прийняли його допомоги.
Як би там не було – минуло вже понад півтора століття, а загадковий мандрівник більше не оголошувався. — Закінчення тексту легенди «Таємничий мандрівник».
Острови відокремлюються один від одного природними протоками. Але на самих островах побудовані і штучні канали, якими плавають судна і вода надходить углиб островів для побутових потреб та зрошення. Одним із таких каналів і пройшов наш катер. Канал має назву»Канал Білих Лілій» — через те, що по берегах росте велика кількість білих водяних лілій. Дуже красиво. Коли до лілій долітає звук катера, стебла піднімаються вгору, піднімаючи листя над водою. Інші листя і квітки починають рухатися. Зачеплені рухом лілій, починають хилитися очерети. Дуже незвично спостерігати, як десятки лілій раптом починають рухатися і ворушитися, а очерети гойдаються в такт цього руху. Непідготовлених спостерігачів це явище шокує – адже мешканці рівнин звикли до того, що рослини швидко не рухаються.
Вимір енергетики місцевості за допомогою біоенергетичних приладів показує чисту, стійку енергію «нава (інь)». Нава тут дуже чиста, наповнює тіло м’яким сильним теплом, яке потім відчувається у тілі кілька днів.
Біля Каналу Білих Лілій бачимо напівзатоплений корабель. Колись це був пристань-готель, виготовлений і доставлений на замовлення з Києва, що стояла на двох понтонах. Один понтон зруйнувався, і пристань одним кінцем поринула у води річки, нахилившись під кутом 45 градусів, і задерши другий кінець до неба. У затоплених приміщеннях влаштувалися рибки і водорості, а частина, що височить до неба, використовується місцевими хлопчиками як вежа для стрибків у воду.
Повертаємось у Вилкове, і, пройшовши каналами та єрниками, завершуємо своє плавання на морському вокзалі. На вечерю рибні страви. За вечерею дізнаємося ще одне місцеве повір’я. Неподалік Вилкового, у місці впадання Дунаю в Чорне море, встановлено позначку «Нульовий кілометр Дунаю» у формі цифри «0» та літер «км». Як магія чисел, і давня традиція морської магії стверджують: місця злиття вод завжди сприятливі для любовного чарівництва, а символіка початку – до створення нової лінії життя. Тому самотні жінки та чоловіки їдуть до нульового кілометра – отримати потік удачі в особистому житті – щоб зустріти свою половинку та створити сім’ї. Говорять у багатьох потім справді вдало все складається.
Легенда про чарівний водний горіх чилім. Водний горіх Чилім раніше зростав на островах у дельті Дунаю, особливо в районі селища Вилкове (Липованське). Вважався і вважається у Європі талісманом на удачу, і особливо у торгівлі. Жителі європейських країн спеціально привозили сухі плоди Чиліма з Дунаю для виготовлення талісманів на удачу — у талісмані має бути сім сухих горіхів Чилім. Але комунікації нашого століття дозволили Чиліму розповсюдитися і на берегах Дніпра. Тепер Чилім росте не лише на Дунаї, а й на Дніпрі – у всіх дніпровських водосховищах (рукотворних «морях»), а також на малих річках – ще минулого століття такого не було. До речі, незасохлий плід водного горіха Чилім – дуже смачний та корисний.
Назад до Одеси вирішуємо повертатися іншою дорогою. Спочатку до Татарбунар, а після повороту праворуч – і до самої Затоки. Ми минули озеро Хаджідер, в якому відбивалося глибоке небо та хмари; і проїхали по насипу, що відокремлює озеро Солоне від озера Бурнас, неподалік Базар’янки. У цей час Сонце розфарбувало небо в десятки відтінків жовтого та помаранчевого кольорів, і ці відтінки відбилися водами озер. Настільки гарний пейзаж одразу викликав ейфорію та стан єдності з природою, відчуття занурення в таємницю.
Проїзд цією дорогою також відкрив нам, що значна частина одеської області все ще недоторкана людиною, і перебуває в дикому стані – піски, лимани, солоні озера та безкраї степи, що поросли травами, які хитає вітер.
Завершуючи нашу подорож до Вилкового, зауважуємо собі, що дельта Дунаю – не єдине місце в Україні, де широко розливається річка, поряд море, а у дельті річки сотні недосліджених островів та острівців. Намічаємо собі дослідження гирла Дніпра у Херсонській області. А потім перейти і до інших великих річок. Адже цікаво – які ще містичні таємниці ми знайдемо на цих незвіданих островах?
Ігор Мехеда
