Біблійна історія Симона Волхва
Найдавніше джерело, яке згадує Симона Волхва, — це Новий Завіт, Діяння Апостолів (8:9–24). У цій розповіді Симон, що жив у самарійському селі Гітта, постає як чарівник і маг, який здобув велику популярність серед місцевого населення завдяки своїм «надприродним здібностям». Зустрівши християнського проповідника Филипа Диякона, Симон нібито відчув захоплення силою християнської віри і попросив хрещення. Однак його справжні наміри стали очевидними, коли він запропонував апостолам Петру та Івану гроші за здатність передавати Святого Духа. Це породило термін «симонія» — гріх купівлі-продажу духовних дарів.
У біблійній оповіді Симон, після суворого осуду апостола Петра, кається та просить молитов за прощення своїх гріхів. Проте його подальша доля в Новому Завіті не згадується, залишаючи місце для численних легенд і спекуляцій.
Легенди та ранньохристиянські свідчення
Пізніші християнські тексти значно розширили образ Симона Волхва. Згідно з богословом II століття Юстином Мучеником, Симон вирушив до Риму під час правління імператора Клавдія (41–54 рр. н.е.), де здобув величезну популярність. Його магічні вміння настільки вразили римлян, що його навіть обожнили. Нібито, в його честь було зведено статую з написом: «Симону святому Богу». Археологічні дослідження, однак, не підтвердили автентичності цього твердження.
Інші джерела III століття описують протистояння між Симоном і святим Петром у Римі. Легенда свідчить, що Симон намагався довести свою могутність перед імператором Нероном, демонструючи здатність літати за допомогою окультних сил. Проте, за молитвами Петра, він зазнав поразки й загинув, впавши з висоти Римського форуму.
Окрім магічних подвигів, Симон Волхв часто згадується як один із перших гностиків. Йому приписують створення еклектичного вчення, яке поєднувало стоїцизм і ранній гностицизм, і яке отримало назву «Велика Заява». У цьому вченні стверджувалося, що світ був створений нижчими духовними силами, а справжній Бог є далеким і невідомим. Симон проголошував себе втіленням божественного розуму, що прийшов звільнити людей через знання (гнозис).
Важливим аспектом вчення Симона було дуалістичне уявлення про світ, у якому матеріальне вважалося нижчим і злим, а духовне — божественним. Його філософія передбачала, що спасіння можливе лише через осягнення прихованого знання про істинну природу реальності.
Симон Волхв залишив неоднозначну спадщину. Для християнських апологетів він став уособленням єресі та загрози для молодої церкви. Його образ використовувався як символ неправдивих пророків і тих, хто шукає влади над вірою. Водночас його ідеї вплинули на розвиток гностичних течій, які продовжували існувати впродовж кількох століть.
Іван Гудзенко
