Ми часто ганяємося за непотрібними речами, втрачаючи час, власне здоров’я, забуваючи про вічні істини. В цій постійній метушні та гонитві не бачимо себе самих, дітей, але чогось нам все таки не вистачає. Коли у важку хвилину відчуваємо біль або навіювання смутку, намагаємося подолати усе самотужки, проте не завжди вдається. Погода теж мінлива як настрій людини. Не повинні засмучуватися, що все втрачено, навпаки – ні. З нами завжди Господь.
Інколи виснажуємося на шляху, долаючи відстань за відстанню, кілометр за кілометром, а чи можемо збагнути шлях Христа. Сьогодні столи вгинаються від ненаситності як у євангельського багатія, а довкола стільки убогих «лазарів». Скільки потрібно людині, щоб втамувати свою «спрагу», «голод». Невже вона нічого не бачить, крім власного «его», намагаючись на бідному заробити.
Нас обдурюють на кожному кроці. Спробуйте Бога обдурити і тоді побачите чим усе закінчиться. На суді Божому не будуть питати на якій машині ти їздив, яку квартиру купив, віллу побудував, там стикатимемося з доволі простими моральними діями, вчинками по власній совісті. Допоки на землі, то стараймося чинити добро один одному, допомагати, морально підтримувати, любити і поважати. Усьому цьому навчила мене моя бабуся, якої на жаль немає між живими. Добре пам’ятаю її науку життя і вдячний Творцеві за все.
З дитинства згадую лише якісь фрагменти, намагаючись у своїй свідомості скласти пазли в єдину суцільну картину під назвою «світ». У цьому світі ми є мандрівниками життя, не знаючи власної долі, кінця свого життя. Але хочеться вірити в найкраще. Сподіваюсь цей голос достукається до багатьох, які починають нити і ображатися на життя, тому не слід цього робити. Щоб не посилалося в житті завжди дякуйте Богу як за сльози так і за радість. Будують вежі, щоб через своє безпам’ятство зійти вгору і подивитися, а чи є там насправді Бог, про якого так багато розповідають.
А скільки маємо гострих проблем з екологією, запитуємо себе: а чому не ростуть гриби і нічого не плодоносить? Збираємося перехитрити природній закон? У нас не вистачає сміливості як вінців Божого творіння стати в захист всього живого. Живемо ж тут, а не на Марсі, їмо ж не в космосі, не носимо одягу як печерні люди.
Можливо досить біганини за тим, що скоро стане порохом або ж в крайньому випадку заіржавіє. Вічною залишається Істина, яка перекреслює існуючи, перемагає неправду, викриває обман, просвітлює розум, очищає душу і серце. Доки вона існуватиме, то й людина почуватиметься у безпеці від злодія, котрий готовий викрасти такий скарб і не повернути.
Необхідно примножувати свої таланти і не намагатися закопати у землю, бо прийде година звітності за вчинені справи. Що ж відповімо Господу? Якщо шукали матеріального блага, а Царство Боже нехай трішки зачекає. Проте в цьому наша найбільша помилка: прив’язаність до багатства, а не Христа. Якщо так думаємо, то отримаємо сповна, що заслужили по справедливості.
Найбільше маємо берегти дітей та молодь від світу, в якому таїться чимало небезпек, влаштованих пасток, в які за звичай вони потрапляють. Під добре завуальованими речами приховується реальна загроза. Суспільство ще не повністю усвідомило того, за допомогою яких методів та в який спосіб диявол завойовує душі людські. Йде одна із найсильніших битв за людину. Люди мають бути уважними та обережними, пильними. Людина зараз як сапер на мінному полі, головне не підірватися.
Пегас
