Йосипові приписують відповідальне завдання поховати тіло Ісуса, яке він отримав від Понтія Пілата. Євангеліст Марко зазначає, що Йосип «сміливо прийшов до Пилата» з проханням зняти тіло розп’ятого, що свідчить про серйозний особистий ризик і глибоку вмотивованість — він чекав Царства Божого, тобто був налаштований на есхатологічну надію, яка мала духовний пріоритет над страхом перед земною владою. Поховання у власній новій гробниці також символізує прояв особливої пошани до Ісуса як праведника. Традиційно вважається, що саме на місці цієї гробниці було збудовано храм Гробу Господнього в Єрусалимі, який згодом став центром паломництва для християн усього світу.
Апокрифічна традиція і розширення образу Йосипа Аримафейського
Упродовж наступних століть образ Йосипа Аримафейського зазнав значного переосмислення, зокрема в апокрифічній та середньовічній літературі. Одним із найдавніших джерел такого переосмислення є Євангеліє від Петра, де він постає не просто як побожний член Синедріону, а як особистий друг Ісуса і, водночас, людина, яка мала прямий контакт із римською владою.
Ще далі в апокрифічній уяві заходить Євангеліє від Никодима (відоме також як Діяння Пилата), де Йосипа ув’язнюють юдеї після поховання Ісуса, та Господь визволяє його чудесним чином. Такий розвиток подій вказує на зростаючу сакралізацію його образу в ранньохристиянській уяві. Йосип виступає не лише як прихильник Христа, а як перший свідок сили Воскресіння, навіть якщо сам він не бачив моменту воскресіння фізично. Цей мотив надалі стане центральним у богословській символіці Йосипа — як людини, яка не просто виконала ритуал поховання, а свідомо приєдналася до християнської місії ще до її повного розкриття в історії спасіння.
Особливої ваги надає фігурі Йосипа середньовічна західноєвропейська традиція. Французький поет Роберт де Борон у своєму романі про Йосипа Ариматейського створює перше літературне поєднання цієї особи з легендою про Святий Грааль. Згідно з сюжетом, саме Йосипові Ісус довірив чашу, якою користувався під час Тайної вечері. Ця чаша, що увібрала кров Христа на Голгофі, стала осереддям духовного пошуку в середньовічному артурівському циклі. Таким чином, Йосип Аримафейський набуває нового виміру — не просто учасник подій розп’яття, а носій найвищої християнської таємниці, хранитель сакрального об’єкта, символу благодаті та спасіння.
Гластонбері, місія і сакралізація
Сакральне значення Йосипа Аримафейського особливо глибоко укорінюється в англійському релігійному наративі, починаючи з XIII століття. За переказами, саме він прибув на Британські острови, а саме в Гластонбері, на чолі групи місіонерів, яких послав апостол Філіп. Цей переказ є першим прикладом перенесення апостольської спадщини безпосередньо до Західної Європи. У такий спосіб Йосипа зроблено не лише історичною постаттю, але й засновником місцевої церковної традиції, що забезпечує Гластонбері статус найдавнішого християнського центру Англії.
Постать Йосипа Аримафейського, таким чином, постає як багатовимірна: від історичного діяча в часи раннього християнства до носія сакральних містерій середньовіччя.
Іван Гудзенко
