Шлях до патріаршого престолу
У 412 році Кирило успадкував патріарший престол Александрії від свого дядька, патріарха Теофіла. Вже на початку служіння він проявив непохитність у відстоюванні православної доктрини. Його енергійні дії викликали конфлікти з цивільною владою. Кирило закрив храми новатіан — секти, яка заперечувала право Церкви відпускати гріхи тим, хто зрікся віри під час гонінь. Він також був причетний до вигнання єврейської громади з Александрії після міжрелігійних сутичок, що супроводжувалися заворушеннями. Хоча його особиста участь у цих подіях залишалася дискусійною, він не вжив активних заходів для їх запобігання, що посилило напруження у відносинах з місцевою адміністрацією.
Конфлікт з Несторієм і богословські суперечки
Найвідомішим епізодом у житті Кирила стала його полеміка з Несторієм, яка вийшла далеко за межі богослов’я, торкаючись і політичних інтересів. Для Александрії суперечка відображала побоювання, що Константинополь прагне посилити свій вплив на Єгипет.
Суть богословського конфлікту стосувалася співвідношення божественної та людської природи Христа. Кирило підкреслював їх нерозривну єдність в одній особі Ісуса, тоді як Несторій, наголошуючи на відмінності, фактично створював уявлення про дві окремі особи, які діють узгоджено. Гострота спору зросла, коли Кирило наполіг на визнанні Діви Марії Богородицею (Theotokos), тоді як Несторій відкидав цей титул.
Ефеський собор 431 року
Отримавши повноваження від папи Целестина I, Кирило скликав у 431 році собор в Ефесі, на якому Несторія було засуджено. Проте він почав роботу до прибуття східних єпископів, зокрема з Антіохії — колишньої кафедри Несторія. Це призвело до того, що антіохійці провели власний собор і засудили вже самого Кирила. Зрештою, підтримка папи та західних єпископів забезпечила офіційне визнання рішень Кирила, а Несторій був позбавлений патріаршого сану та вигнаний як єретик.
Суперечка остаточно вщухла лише у 433 році, коли було досягнуто компромісної формули з Антіохією, яка визнавала єдність особи Христа, але водночас чітко розрізняла дві його природи.
Літературна спадщина
Кирило залишив значний корпус богословських творів. Серед них коментарі до перших п’яти книг Старого Завіту, книги пророка Ісаї, а також Євангелій від Івана та Луки. Його праця у відповідь на твір римського імператора Юліана Відступника «Проти галілеян» стала останнім великим апологетичним твором античного християнства проти язичництва. Цей текст не лише захищав християнську віру, але й зберіг фрагменти втрачених творів самого Юліана.
Кирило Александрійський поєднував у собі риси богослова, полеміста та політичного діяча. Його діяльність сформувала християнське розуміння природи Христа та вплинула на розвиток христології у наступні століття. Попри суперечливість окремих його дій, він залишився в історії як стовп православної традиції та один із найавторитетніших отців Церкви.
Іван Гудзенко
