Освіту Франциск здобув при місцевій церковній школі, де вивчав латину, а також захоплювався провансальською поезією трубадурів. Молодість Франциска минула у достатку, веселощах і світському житті. Він був лідером серед молоді Ассізі, демонструючи енергійний і жвавий характер.
Війна, хвороба і духовне пробудження
У 1202 році Франциск взяв участь у війні між Ассізі та Перуджею, під час якої потрапив у полон. Після звільнення він тяжко захворів, і саме хвороба стала поштовхом до духовного переосмислення. У 1205 році, збираючись приєднатися до армії, він побачив містичне видіння, яке спонукало його повернутися додому й чекати на нове покликання.
Він розпочав життя в молитві й самотності, намагаючись пізнати Божу волю. Поступово Франциск відходив від світських прагнень. Серед значущих подій його духовного пробудження — поцілунок прокаженому, паломництво до Риму, де він змішався з жебраками біля базиліки Святого Петра, та видіння Розп’яття в каплиці Сан-Даміано, під час якого почув голос Христа, що закликав його «відремонтувати Мій дім».
Зречення миру та початок місії
Віддавши гроші з проданої тканини на відновлення каплиці, Франциск зіткнувся з невдоволенням батька. Під час публічного з’ясування в присутності єпископа Франциск повністю відмовився від спадщини та символічно повернув батькові одяг, заявивши про свою нову приналежність лише до Отця небесного.
Він оселився в горах поблизу Ассізі, відновлював зруйновані церкви, молився, жив у бідності й проповідував покаяння. 24 лютого 1208 року, слухаючи Євангеліє про місію апостолів, Франциск остаточно прийняв своє покликання. Він почав ходити босим, вдягнув грубу туніку і почав відкрито проповідувати.
Заснування Ордену Менших Братів
У 1209 році Франциск уклав перше правило для своїх послідовників, що базувалося на прямих цитатах з Біблії. Разом із 12 учнями він звернувся до Папи Інокентія III, який після видіння про святого, що підтримує церкву, надав усне схвалення францисканського уставу. Так було засновано Орден Менших Братів — спільноту мандрівних проповідників, що дотримувались убогості, смирення та апостольського способу життя.
Францисканці швидко поширилися по Італії, а згодом і за її межами, проповідуючи Євангеліє простим людям. Сам Франциск завжди залишався прикладом особистої аскези, відданості молитві й абсолютної вбогості.
Глибинна духовність і ставлення до природи
Життя Франциска було пронизане прагненням до повного уподібнення Христу. Він не лише шанував Євхаристію та поважав священство, а й вбачав у кожному створінні Божий образ. Згідно з переказами, він проповідував птахам, приручив вовка в місті Губбіо, а свої тілесні страждання називав «сестрами». В останньому творі духовному Заповіті Франциск наголосив на необхідності суворої особистої й колективної вбогості для всіх членів його ордену.
Розвиток орденів та місійна діяльність
У 1212 році Франциск заснував жіночий орден разом зі святою Кларою Ассізькою, бідні клариски. Для мирян, що прагнули жити за євангельськими принципами, але не могли покинути родини, Франциск заснував Третій Орден. Таким чином було створено три гілки францисканського руху: чоловічий, жіночий і мирянський.
Франциск прагнув нести Євангеліє поза межі Італії. Він намагався дістатися Святої Землі, мав намір проповідувати в Іспанії та Франції, а в 1219 році прибув до Єгипту, де зустрівся з султаном аль-Камілем. Хоча він не досяг навернення, зустріч пройшла мирно, і йому дозволили відвідати християнські святині.
Організаційне оформлення ордену
Зі зростанням кількості братів Франциск побачив потребу в новому, більш упорядкованому правилі. У 1221 році з’явилася Regula prima, а в 1223 році Папа Гонорій III затвердив Regula bullata — остаточне правило ордену, яке закріплювало три основні обіти: послух, убогість і цнотливість. Водночас Франциск поступово відійшов від адміністративної діяльності, передавши управління брату Елію з Кортони.
Стигмати і смерть
У вересні 1224 року на горі Ла Верна, після тривалого посту і молитви, Франциск отримав стигмати , знаки страждань Розп’ятого Христа. За свідченням сучасників, він бачив херувима, що поєднався з образом розп’ятого Ісуса, і після цього на його тілі з’явилися п’ять ран.
До кінця життя Франциск терпів сильні страждання, майже осліп, але не втрачав радості й любові. Помер він 3 жовтня 1226 року в каплиці Порціункола. Його тіло було тимчасово поховано в церкві Сан-Джорджо, а у 1230 році перенесене до новозбудованої базиліки в Ассізі.
Канонізація та духовна спадщина
Вже через два роки після смерті, 16 липня 1228 року, Папа Григорій IX канонізував Франциска. Наступного дня він заклав наріжний камінь Папської базиліки Святого Франциска в Ассізі.
Іван Гудзенко
