Політична кар’єра та служіння при дворі
З 940 року Бруно виконував функції канцлера при дворі свого брата, Оттона I. Він укладав офіційні документи, супроводжував монарха у важливих походах, зокрема до Італії у 951 році. У цьому ж періоді він отримав призначення на абатства в Лорші та Корвеї, де активно реформував чернече життя відповідно до бенедиктинських ідеалів. Його релігійна ревність поєднувалася з організаторськими здібностями, що сприяло духовному та адміністративному відродженню цих осередків.
Архієпископ Кельна та герцог Лотарингії
У 953 році Бруно був обраний архієпископом Кельна. Це призначення мало як церковне, так і політичне значення, оскільки того ж року Оттон I довірив йому управління герцогством Лотарингія, даруючи йому титул герцога. Таким чином, Бруно поєднував духовну владу з територіальною адміністрацією. У неспокійному Лотарингійському герцогстві він виявив себе як мудрий правитель, встановив мир, впровадив новий адміністративний поділ, посилив монархічний авторитет і водночас дотримувався поміркованої та дипломатичної лінії у стосунках із Францією. Його присутність стала чинником стабільності у регіоні.
Церковна діяльність та культурна спадщина
Архієпископат Бруно став визначальним етапом у розвитку Кельна як духовного та культурного центру. Він був ревним пастирем, який сприяв розбудові інфраструктури єпархії, засновуючи нові релігійні заклади. Особливе значення мав заснований ним монастир Святого Пантелеймона в Кельні, який став важливим осередком релігійного життя. Як покровитель освіти, Бруно підтримував богословське навчання, скрипторії та розвиток латинської культури в межах імперії. Його вплив на церковну реформу був суттєвим, адже він прагнув зміцнення морального та організаційного рівня духовенства.
Коли Оттон I вирушив до Італії задля своєї імператорської коронації в 962 році, Бруно залишився в Німеччині як співправитель. Він не лише здійснював державне управління у відсутність імператора, а й піклувався про сина монарха Оттона II, майбутнього імператора. Таким чином, він виконував роль не лише тимчасового регента, а й наставника для наступного покоління імперської еліти.
Святий Бруно помер 11 жовтня 965 року під час дипломатичної місії до Франції. Його поховали в заснованій ним же церкві Святого Пантелеймона у Кельні. Після смерті він був визнаний святим, а день його пам’яті встановлено на 11 жовтня.
Іван Гудзенко
