На думку мудреців новомісяччя є важливим періодом в життів іудеїв. Кабалісти стверджують, що той місяць став початком місяців року для Мойсея та Аарона, коли ті ще перебували в єгипетській землі. Рош Ходеш становлений ще за часів пророка Мойсея в землях Єгипту. Євреї відчули свобідне життя після єгипетської неволі. Богом Ізраїля дається настанова Мойсею з Аароном щодо встановлення свят, а також новомісяччя, вказується також на серп молодого місяця. Бог говорить як має відбуватися день Рош Ходеш: в новомісяччя потрібно сурмити в шофар, бо це настанова для усього Ізраїля.
У визначені початку важливо розпочати рахунок з весняного місяця. Місяць – це відправна точка у вирахуванні свят та утворені календаря. Оскільки відштовхувалися від новомісяччя, то цей день мудреці Синедріону встановили з урочистістю.
Знаходилися такі аби могли якось підтвердити, що з’явився молодий місяць. Суддівська колегія запрошувала двох свідків і цього було достатньо для пояснення місця, висоти та ознак серпа місяця, який могли бачити. На честь вісників влаштовувалася урочиста трапеза. Настає святковий день для усіх. Пишно одягнені гості прямують до храму, де звершувалося приношення жертви Богу, сурмили в шофар із проходженням інших служб, в честь Того через Кого були отримані Заповіді.
Судді, які дуже добре розумілися в питанні Рош Ходешу старалися приховувати це від людей аби в установленні новомісяччя міг прийняти участь народ, і тут як бачимо особливість святого виконання Тори. Із зруйнуванням храму главою синедріону раббі Гілелем, нащадками рабина та мудрецями не припинялося опитування свідків стосовно самого встановлення новомісяччя.
В результаті гонінь римською владою законовчителів виникла необхідність у складенні єврейського календаря зі всіма святами та новомісяччям. Свідоцтва про календар Мойсеєм отримані на Синаї, передавалися від Ісуса Навина старійшинам, пророкам та поколінням раббі Гілелю. З38 року було створено календар-таблицю, за допомогою якого вираховували новомісяччя та свята євреїв. Як тільки календар вирахування став у вжитку, світськими та релігійними євреями не відзначався день Рош Ходеша, проте виокремлювався як особливий день читання молитов. Деякі общини мають збережені звичаї щодо спеціальних трапез з обмеженими важкими роботами.
У Рош Ходеш існують певні табу щодо роботи жінок. Єврейські жінки повинні відмовлятися від робіт у день свята. Жінки не можуть ані шити, в’язати займатися дрібними побутовими ремонтами. Їм дозволено приготування їжі, запекати, прасувати, машинне і ручне прання. Дозволяють навіть роботу для заробітку. Пропущення роботи призводить до втрати заробітку жінкою.
Якщо ж жінка прагне заробляти в Рош Хадеш, то задля не принесення збитку підприємству їй це дозволено робити як і в інші дні. Ніяких заборон бути не може.
Панас Вернигора
