Адже суть Різдва не в ялинках, гірляндах меншої чи більшої величини, в розмірах зірки, а у втіленні духовного спасіння світу. Необхідно зауважити, що Різдво безсумнівно залишалося важливим святом для Європи, в тім внаслідок секуляризації та втрати інтересу релігійної практики вплинули на його традиційні зміни.
Українська десакралізація свята стала характеризуватися двома сторонами: історичною локальною та тенденційною глобальною. Цими традиціями дещо применшується значення та основний зміст Різдва – народження Ісуса Христа. Потрібно враховувати стояння двох свят поруч. Не дарма ж рік відраховується від народження Ісуса. На жаль, зимові традиції свят чомусь пов’язуються з тими, що святкувалися у радянські часи або ж були деформовані комуністичною владою.
Відомо, що суть Різдва комуністи намагалися спотворити, вкладаючи це в уми багатьох, охоплених атеїстичною пропагандою. Як тільки комуністи взяли владу у свої руки, то відразу ж розгорнули антиріздвяну та антивеликодню компанію, управляючи свідомістю людських мас. А тому не слід дивуватися антирелігійним демонстраціям комуністів, які виходили у дні християнських свят і демонстративно перед усіма спалювали якісь вдавані опудала богів. Але яке вони мали пряме відношення до відзначання двох найбільших свят, певне не розуміли учасники подібної демонстрації, схваленої владою КП РС.
Антирелігійна боротьба комуністів велася на піднесеному традиційному бюрократизмі. Варто також звернути увагу на ті методи боротьби, до якої вдавалася комуністи. Методи проходили у двох напрямках: політично-інформаційному (схвалені доноси, збір інформації та публікація даних щодо релігійних спільнот, які приймають безпосередню участь у відвідуванні богослужінь у свята), антирелігійному (робота по покращенню атеїстичного виховання населення, ліквідації культових споруд та їхньої експлуатації). Інформаційна кампанія розгорталася не тільки серед колективу підприємств, а навчальних закладів.
Так, наприклад вихованці дитячого садку були залучені комуністичними парторгами до антирелігійних демонстрацій. Та попри усі сподівання, комуністам не вдається здійснити знищення традиції та викорінити бажання відзначання християнського свята. Натомість комуністами змінюється тактика: Різдво перекреслюється радянським Новим роком, дещо подібним до попереднього свята.
Вифлеємську зірку замінює п’ятикутна, святого Миколая – Дід Мороз. Останній образ переписали комуністи, використовуючи за символ атеїстичної пропаганди. Комсомольці влаштовували «вертепи» як антиподи різдвяним, за участю Діда Мороза та прикрашеною п’ятикутною зіркою на ялинці.
А щоб Новий рік був повністю закріплений влада постаралася облаштувати ялинки не лише в навчальних закладах, а на місцевих площах. Новорічні традиції, замість різдвяних успадковує Україна. Сюди були додані дні: святий Миколай та Різдво, секуляризованим залишився Новий рік.
Глобальна десакралізація не є такою великою проблемою, ніж радянське успадкування. Західна секуляризація і споживна культура надають іншого смислу народженню Ісуса Христа, навіть змінюється одна назва — іншою. Це пояснюється небажанням певних груп надати інклюзивності святу. Не усіма надається перевага у святкуванні Різдва.
Наприклад, агностики з невоцерковленими людьми стоять за секуляризацію свята, з відкиненням релігійного змісту. Контраверсія написання викликана неодноразовими «різдвяними війнами», ставала предметом дискусій, критики консервованого західного політикуму та харизматичних лідерів, зокрема проповідника біллі Грема.
З допомогою такої консервативної речі як «X-mas» робиться спроба виведення Ісуса за межі аби свято взагалі не мало жодного сенсу. Інклюзивність була підхоплена світовими компаніями та брендами, що стало можливим з охопленням широкої цільової аудиторії. Під «X-mas» ставиться будь-що, необхідне світській людині, але не релігійний зміст.
А для відштовхнення користуються аргументом, що з XVІ століття нібито був наявним «X-mas» аби позначити саме Різдво. Втім такий аргумент не може бути прийнятий як правильне трактування.
Суспільство не розуміє, що 25 грудня – день Різдва Христового, не є приводом обмінюватися дарунками. Відбулося перетворення споживацького культу Різдва. Торговельними мережами отримується 30% прибутку щорічно. А тому десекралізацію пов’язують з споживацькою культурою.
Кожен рік відбувається цей культ, що повністю перекриває святкування. Через зиму, ялинки, оленів та подарунки дух Різдва по трішки втрачає свою силу, а все перераховане складає основу свята. За звичай святкування має приносити радість, але не від гори подарунків, а надії про майбутнє спасіння людства і цілого світу, котрі мають реалізуватися з приходом Ісуса Христа на землю.
Для оцінки надії спершу має бути смиренне визнання статусу та положення у світі. У новозавітному тексті апостольських послань зупиняємося на одному із таких. Беремо до уваги послання апостола Павла: «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдовуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі» (Рим.3, 23-24). Який духовний смисл вкладений у слова послань і чи кожен зуміє зрозуміти до кінця.
Усвідомлення кожним гріховності та віра у спасіння за благодаттю є радістю народження Спасителя світу. Цінність Різдва є більш глобальною ніж нам здається на перший погляд. Ми повинні розуміти, що народжується не просто пророк або ж видатний історичний діяч, а спаситель, життя, жертва, принесена ним і воскресіння відноситься до кожної людини на землі.
У прийнятті Христа людство отримує прощення гріхів та духовно відроджується, в неприйнятті та безвір’я в жертву – їх втрачає. Непросто утримується суть самого Різдва. Не пізнання світською людиною благодаті призводить до вигадування земних атрибутів.
Відтак бачимо формування настрою, нездатності повторення сенсу. Як не прикро казати, але процесом де сакралізації Різдва охоплені во церковлені люди, котрими сповідується ліберальне християнство. Ними применшується або взагалі заперечується скорбота первородного гріху і виявляється нездатність усвідомлення важливого народження великої і визначної постаті в історії спасіння усього людського роду – Ісуса Христа, Який візьме гріхи усього світу на себе.
Сучасне суспільство по суті втрачає істинну сутність найбільшого християнського свята, поруч з Пасхою – Різдвом. Для когось воно стає світським надбанням і заміняє правдиві речі на штучні, а для інших – здатність відчути, підготувати себе належними християнськими практиками духовного очищення, щоб належно зустріти славну і величну історичну подію двох тисяч років – Різдва Христового. Суть Різдва не у величині і розмірах подарунків, а у важливому його значенні для нашого морального і духовного життя.
Пегас
