Перша асоціація, що виникає при терміні «суспільно-економічна формація» — це Карл Маркс. І це далеко не дарма, адже цей суперечливий філософ вперше розробив більш-менш стійку схему.
Традиційно виділяють п’ять стадій розвитку суспільства, які розгляну бігло, без акценту на деталях.
Першим і найпримітивнішим є первіснообщинне. Його головними характеристиками є : бездержавність, безкласовість, господарство або збиральницьке, або ж слаборозвинене відтворююче господарство, вільними людьми, всезагальною власністю та герентократією (влада найстарших). Для практично всіх релігій даний період є «золотим віком». Утопічні соціалісти, чи вірніше комуністи, мало не пропонували повернення туди, тоді, як марксисти розглядали його лише, як «первинний комунізм» чи прообраз «світлого майбутнього».Як же тоді появилися раби ? Вважається, що із самого початку міжплемінні війни, закінчувалися тим, що полонених або вбивали, або робили членами свого племені. Але в один момент бранці стали безплатною робочою силою, бо відтворююче господарство потребувало, щоб робсила виробляла куди більше, чим споживала. Згодом рабами ставали і боржники, і покинуті діти.
З появою розподілу праці та приватної власності, і як наслідок класів та держави, на історичну арену виходить рабовласницька система. Як видно із назви основною робочою силою виступають раби. Останні згідно права (юстиції) не розглядалися, як люди, а лише всього-на-всього «знаряддя, що говорить». По-суті, вони є власністю господаря.
Варто зазначити, що перші «домашні» раби не були в такому ж жахливому стані, скоріше вони були в стані слуг, що разом довго працюють і живуть бік-о-бік із господарем. Раби стали каторжним робочим м’ясом, тоді коли почалася масовий видобуток рудників із максимальним вичавлюванням прибутку, який перевищував життя робсили.
Як же появилися кріпаки ? Вже в кінці Римської імперії у рабів появлялися прототипи прав. Появилися колони – раби, що володіли малим наділом землі, халупою та заводили свої сім’ї. Рабовласницьке господарювання – найменш економічне ефективне, бо знесилений та зневажений раб міг користуватися лише найгрубішим знаряддям праці. Останні, при першій же можливості, нищили інструменти та били худобу, тим самим виливаючи свою лють. Тому і виникла потреба трансформувати безвільних рабів у напіввільних кріпаків.
Одначе, на жаль, потреба в рабах не відпадала аж до середини ХІХ століття.
Але основною масою для кріпаків ставали селяни, особливо там, де не було рабовласницької системи. Постійно позичаючи у багатого сусіда знаряддя, ресурси, гроші та користуючись його послугами, селяни були змушенні відробляти своєю працею. Багаті класи, як завжди, виставляли завищенні відробляння, які селяни не могли аж ніяк зробити. І так виходило, що вони «по-життєво» винні феодалу, що згодом перейшло і на їх дітей.
Так виникло феодальне суспільство. Крім кріпаків, як головної робсили, також були і ремісники, які були об’єднанні у вільні, як на середньовіччя, гільдії.
В другій половині існування СРСР, а також в сучасній Росії, стала визнаватися схема історика Ілюшечкіна В.П., яка феодальну і рабовласницьку стадії об’єднувала в одну — станову-класову. Таким чином маємо вже не п’ять, а чотири стадії. Пояснювалося це тим, що у двох випадках ми маємо ручну працю та чітко окреслене станове суспільство. Починаючи із 1990 року класична схема визнана неадекватною.
Що стало одним із кроків до капіталізму ? Можливо це поява виробництва із чітким розподіленням праці. Аж до пізнього середньовіччя один ремісник практично сам робив одну річ будь-якої складності, що була вкрай малопродуктивною. Так виникла потреба в найманих працівниках.
Цікавим є той факт, що у Римській імперії появилися прототипи капіталістів.
Урбанізація, ослаблення церкви та, як наслідок, науково-технічний прогрес дали поштовх капіталізму. Перші найманні робітники були достатньо в непоганому стані, бо перші буржуа не мали великої власності, і по не волі, змушенні були домовлятися із робітниками.
Феодальне, або станово-класове, суспільство одначе не здавалося, тому виник класовий антагонізм, який був спочатку — бідні буржуа проти багатих феодалів. В історію це увійшло, як буржуазні революції.
Становище робітників та феодалів змінилося із появою крупного бізнесу, банків та капіталістів. Останні вирвали владу із рук аристократії. Капіталісти гналися, та і досі женуться, за надприбутками. А для цього треба більше продуктивності, що потребувало збільшення робочого часу, що погіршило стан робітників до рівня кріпаків, якщо не рабів. А потім через автоматизацію виробництва збільшилося безробіття.
Комуністичне суспільство має дві стадії, але через відмінності у них та особисті погляди, я їх розгляну окремо.
Соціалізм, або «неповний комунізм», спонукається загостренням антагонізму між робітниками та власниками разом із вищими службовцями. Спалахнуть пролетарські революції (згідно марксизму), встановиться влада трудящих і мали би початися соціалістичні перетворення, але щось пішло не так … Для соціалізму характерна класовість, яка має співробітницький характер; та держава, що діє в інтересах трудових класів. Приватна власність згортається і появляється групова власність.
Від себе хочу зазначити, що соціалізм формується, але не по марксизму, а по соціал-демократичному сценарію (поступово і мирно).
Комунізм, або ж правильніше «повний комунізм», є бездержавним, безкласовим, із всезагальною власністю та повною автоматизацією економіки.
Класична марксистська схема передбачає прямолінійну змінну однієї формації на іншу. Правда можна і перескочити, як то наша Київська Русь, із первіснообщинної в феодальну.
ІІ. АЛЬТЕРНАТИВНА КОНЦЕПЦІЯ
Також існує, хоч і не набула поширення, але достатньо аргументована інша схема. Пишу її по-пам’яті, тому можу її перекрутити, і також вставлю свої пропозиції.
В її основі не економічний фундаменталізм та історизм, як в марксизмі, а реальний стан економічної та/і політичної влади в конкретній країні. На сучасний період така класифікація розділяє держави, а також можна вписати сюди їх частини, на декілька формацій.
Племінне суспільство – общинне суспільство, яке ще дожило до наших днів. Можна назвати пост-общинним. Племінні вожді, осучаснившись у зовнішньому вигляді та манерах, і далі мають політичні та економічні важелі. Або, як варіант, їхній вплив та їх думка має певне значення. Такими державами є лише деякі відсталі острови у Тихому океані. Відносно сюди можна віднести і деякі напівцивілізовані території Африки, Австралії чи Амазонії.
Феодальне, або назвемо постфеодальне, суспільство. Такими державами є арабські абсолютні монархії, де шейхи/еміри мають деякі ознаки феодалів. І звісно мають всю повноту політичної та економічної влади.
Подібним, є латинфундиське. Прикладами називають деякі країни Латинської Америки, де великі землевласники – латифундисти, мають ознаки капіталістів. І звісно, серйозно впливають на державне життя.
Державне, або, як варіант, державно-монополістичне, суспільство. Якщо у попередніх формаціях, економічний клас виступає, як джерело впливу на політичний клас, то при цьому варіанті політична еліта монополізує всі чи майже всі економічні важелі, а панівний економічний клас може бути відсутнім. Приклади, Куба і КНДР – сильно вираженні; Китай, В’єтнам чи Лаос — слабо. Відносно сюди можна віднести і Білорусію.
При такій класифікації СРСР, разом із всім, так званим, «соціалістичним» табором, є не соціалістичними, а державними суспільствами.
Корпоративне суспільство. Панівним економічним класом є верхівка коопорацій: власники-капіталісти та службовці найвищого рангу (гендиректори та члени правління). Останні достатньо впливають на політичне життя та самі можуть стати політиками, одначе це не так виражено, як в інших формаціях. В дану категорію відносять країни «першого» світу, а еталоном є США. Згідно цієї класифікації, корпоративне суспільство є самим ефективнішим.
Якщо змішати риси двох попередніх формацій, але в сторону держаної, то отримаємо державно-корпоративне суспільство. Є навіть таке поняття – «блатний», «кумовський» капіталізм – це коли успіх у бізнесі тісно залежить з стосунками із владою. При такій системі політична верхівка та олігархи тісно співпрацюють, але перевага у перших. В дану формацію відносять більшість пострадянських країн, та, ще недавно, відносили «далекосхідних драконів» (Південна Корея, наприклад).
Дозволю собі розвинути дану систему, додавши дві формації.
Як варіант, кримінально-террористичну, чи квазідержавну формацію, коли панівним класом виступають кримінальні чи терористичні організації. Має подібність до державної, але є відмінні риси. При останній формації, політичний клас є законним, хоча і антинародним, чиновницьким апаратом. При другому варіанті, верхівка терористо-бандитів є лише квазіполітиками, бо не мають стабільних органів. Останнє виражається в тому, що їх територія не повністю ними контролюється, змінюється та просто банально йдуть війни між групами. Приклади, Сомалі (більшість території), Демократична республіка Конго (значна теріторія), «ісламська» держава, та, як не жаль, Д«Н»Р та Л«Н»Р.
Кооперативна, чи колективна формація. Суть цієї, по-суті футуристичної. моделі полягає в тому, що державні чиновники ділять владу із колективними підприємствами, де власник – це самі трудові люди. Звісно перевага буде за другими. На жаль, не можу знайти хоч одну таку державу, але надіюсь, що за цією формацією успішне майбутнє.
ІІІ. РОЗВИТОК ІДЕЙ МАРКСА
На синтезі ідей марксистів, постмарксистів та альтернативної класифікації, пропоную свою. Із першої концепції доцільно взяти класову структуру та систему власності, а із іншої – фактор влади політичного класу на економіку. Але моя концепція не є унікальною, бо є лише творчим продовженням раніше написаних ідей.
Для повноти ідеї необхідно розглянути такий компонент, як політаризм. Політарна система – спосіб виробництва, які основується на загальнокласовій приватній власності, що набуває форму державної. Особливістю політаризму є те, що експлуататорським класом є чиновники, або правильніше, їх верхівка. Політаризм має тоталітарний, або прото-тоталітарний характер.
Як не дивно, сам Маркс одним із перших вияв дане явище. Він назвав його азіатським способом виробництва. Але згодом його термін став історичним пережитком, бо історики виявили, що подібні процеси були і в інших частинах світу. Навіть, певний час «червоний» філософ вводив азіатську формацію в свою схему. В СРСР його ідею спочатку продовжували в 20-30-х роках, потім в часи «відлиги», і на кінець в 1990-1991-х роках. Також були дослідження американсько-німецького історика Карла Віттфогеля та Роже Гароді. Але офіційно, так вона не внеслася.
Існує три основних види політаризму.
Палеополітарний, або древньополітарний, спосіб виробництва. Він є проміжною ланкою між первіснообщинним та рабовласницьким чи станово-класовим. Експлуатованим класом є селяни. Останні або платять податки – своєрідну земельну ренту, або працюють на землі, врожай із якої йде державі. Також існує трудова повинність, коли селян заставляють робити суспільну роботу, як то будівництво чи ремонт комунікацій (дороги, канали) та великих споруд, як то храми чи палаци. В принципі, це і є азіатський спосіб виробництва, при якому і земля, і виробники є власністю. Проявлявся в багатьох східних країнах стародавнього світу, як то Китай.
Політарно-капіталістичний спосіб виробництва. Є синтезом політаризму із елементами капіталізму. Капіталісти разом із своїм найближчим оточення є меншими партнерами політичній еліті. Останні встановляють свою диктатуру, в тому числі капіталізм стає державно-монополістичним. Економічний клас хоч і діє автономно, але під ковпаком держави. Прикладами служать фашистські чи напівфашитські режими. У тому же Третьому Рейхові багаті промисловці працювали доти, поки були повністю лояльні режиму, а в противному місці їх усували та ставили на їх місце своїх гендиректорів. В Італії, за часів Муссоліні, державні підприємства та корпорації змішувалися між собою в одну структуру.
Можна згадати сучасний Китай, де державні фірми функціонують по зразку західних корпорацій. Сучасна Російська Федерація теж близька до такого стану.
Неополітарний спосіб виробництва. На відмінну від попереднього, панівного економічного класу, як такого, нема. Партійні функціонери є водночас володіють і політикою, і економікою. Прикладами, є «соціалістичні » держави, як то Куба чи КНДР. Той же СРСР – класичний приклад неополітаризму, де ядро бюрократів стало експлуататором решти суспільства, де воно вирішувало все і вся.
Одначе можна знайти інші політарні системи. Радянський історик Ю.І.Семенов у свої працях їх детально розглядав. Протополітарна система була в деяких народах між власне первіснообщинним суспільством та палеополітаризмом. Абсолютиський політаризм виникає на початку Нового Часу в Західній Європі, але змітається буржуазними революціями. Самодержавний політаризм, як система в царській Росії. Останні дві одначе є параформаціями, а не самостійними етапами. Індустріальний політаризм відповідає політарно-капіталістичній формації.
Тому пропоную в питанні суспільно-економічних формацій виділяти дві лінії. Перша – основна і обов’язкова, де присутній панівний економічний клас. Друга – додаткова та необов’язкова, де присутній лише політичний клас.
Як варіант, можна представити таку схему. Але зазначу, що формації зазвичай перетікають одна в одну плавно. Виключеннями є, коли задіяні політарні системи.
Зверніть увагу, що можливі різні варіанти. Із первіснообщинного можна попасти в феодальний, як то зробили слов’янські держави не дорісши до рабовласницького, але які вступили у феодальне суспільство. Під питанням чи можна зразу ж із первіснообщинного в рабовласницьке суспільство попасти, без проміжної формації. Багато неєвропейських держав в античні часи пройшли додатково ще і палеополітарну. По дорозі в капіталістичне суспільство може бути дві пара формації. Капіталізм може розвинутися в дві тупикові формації. Неополітарна може перейти в політарно-капіталістичну, як то Китай. Чи навпаки, як то фашистські/напів режими стали «соціалістичними». Але в будь-якому разі повинна відбутися реставрація капіталізму: Румунія Антонеску в СРР.
Тільки із капіталізму може виникнути та і виникає соціалізм. Суспільний перерозподіл доходів та взагалі різні соціальні програми, разом із демократизацією управління в самих приватних фірмах – є елементами соціалізму в сучасному капіталізмі. Далі не зрозуміло що буде за формація, але в ніякому разі утопія/казка — комунізм.
Існують також складні багатолінійні схеми формацій, де західні і східні цивілізації йдуть різними шляхами. Їх розробили Фурсов А.І., Васільєв Л.С., Коротаєв, А.В. та Краді Н.Н. Але це вже не є власне марксисткою теорією і може називатися постмарксизмом (адаптація марксизму до сучасних умов).
ДМИТРУК АНДРІЙ
