Сухраварді народився близько 1155 року в місті Сухравард (сучасний Іран). Отримавши класичну освіту в Есфахані — одному з головних наукових центрів тогочасної мусульманської світи — він вивчав філософію, теологію, логіку та природничі науки. Його наставниками були послідовники Авіценни (Ібн Сіни), що сприяло формуванню його власного філософського світогляду.
Після завершення навчання Сухраварді подорожував Персією, Анатолією та Сирією, де знайомився з різними містичними вченнями, зокрема суфійськими практиками та зороастрійською традицією. У Алеппо він зустрівся з правителем Маліком аз-Загіром, сином Салах ад-Діна, який спочатку підтримав його ідеї. Однак пантеїстичні елементи його доктрини викликали різке відторгнення з боку консервативних богословів, що призвело до страти філософа у 1191 році.
Філософська система Сухраварді
Найвідоміша праця Сухраварді — «Мудрість просвітлення» (Хікмат аль-ішрак) — стала основою однойменної школи. У ній він поєднує:
- Аристотелівську логіку— як інструмент раціонального пізнання;
- Платонівську метафізику— з її концепцією ідей та світу форм;
- Суфійський містицизм— акцент на внутрішньому досвіді та осягненні Бога через просвітлення;
- Зороастрійський дуалізм світла та темряви— як основу космології.
Метафізика світла
Центральна концепція Сухраварді — теорія світла. Він розглядає буття як ієрархію світлових сутностей:
- Абсолютне Світло (Ан-Нур аль-Мутлак)— Бог, джерело всього існуючого.
- Другорядні світла— інтелекти, небесні сфери, духи.
- Матеріальний світ— суміш світла та темряви.
Людина, на його думку, може досягти гнозису (ма’ріфа) через інтелектуальне осягнення та містичну практику.
Сухраварді залишається однією з найяскравіших постатей в історії ісламської філософії.
Іван Гудзенко
